Скаутська організація НСОУ “Пласт” вирішила зібрати теплі речі для рівненських безхатьків у рамках акції “Тепло твого серця!”. Пластуни закликають мешканців Рівного приєднатися до акції.

Збір теплих речей (взуття, ковдр, шкарпеток, шапок та інших речей) будуть проводити в Народному домі в Пластовій домівці (вул. С. Петлюри, 1,2 поверх) 19 та 26 жовтня з 11-00 по 18-00 год.

Якщо хтось не може принести речі самотужки, але має бажання допомогти, можна зателефонувати за номером +380502055542 (Олександр), і волонтери їх заберуть.

Речі роздаватимуть на вулицях і в місцях скупчення безхатьків. Організатори обіцяють виставити після акції фотозвіт на сторінці у «ВК»

Рівне вечірнє

• ЗІК - У Львові пластуни викрили крадіїв велосипедів
• Львівська газета - Львівські пластуни допомогли викрити викрадача велосипедів

Поєднання червоного і чорного кольорів у світовій та українській традиції не є рідкісне. Ця стаття, однак, стосується тільки тих випадків, які утвердили в українській традиції червоно-чорну символіку, насамперед прапор, як символіку боротьби за волю України.

При підготовці використано також матеріали, надані Юрком Юзичем, Володимиром В’ятровичем, Тарасом Зенем і Миколою Бігусом.

Українські Січові Стрільці

Після кровопролитних боїв УСС на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром (села Розвадів, Пісочна та ін.). Тут у листопаді 1916 р. виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО) як наслідок "мінорних настроїв" січового стрілецтва.

Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету "насталювання характерів і плекання товариської культури". Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.

Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) – чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.

Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку ("ленту Закона") через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.

Великий комтур ЛЗО Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Фрагмент фотографії капітули ЛЗО, 25 лютого 1917 р.

Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей ("де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей"). Офіційні грамоти перев’язувалися чорно-червоною стрічкою[i].

Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Ілюстрація Едварда Козака до книги Романа Купчинського "Скоропад", 1965 р.

Роман Купчинський написав гімн лицарів Залізної Остроги – відому стрілецьку пісню "Не сміє бути в нас страху…". Він також є автором присвяченої Іванові Цяпці поеми "Скоропад" (написана у 1919-1922 рр.), яка містить такі рядки:

Є й верхівець один між ними…

Вперед під’їхав… У руці

Щось, ніби прапор… Ради Бога!

Червоно-чорний… Що? "Острога"?!

Невже ж це лицарі, Стрільці!?

Дивіться ви!" Я подивився:

– "Так князю. Ти не помилився,

Червоний вдолі і вгорі.

Я навіть пізнаю здалека,

Що той їздець, то наш Лелека.

"Острога", князю. Лицарі!"[ii]

В іншому місці цієї ж поеми Роман Купчинський наводить і пояснення кольорів ордену (закону):

Окличник "Л. З. О." Ревуха,

Що як гукав – боліли вуха,

Узяв у ліву руку щит,

Залізний, на краях пригнутий,

Стрілецькими майстрами кутий,

Що мав, немов би серця вид.

Довкола мав краски Закону.

Це краску чорну і червону.

Червона: радість, ярий дух,

Готовість жертви і відвага.

А чорна: сталість, ум, повага

І слово сильне, як обух.[iii]

Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного "Лицарі Залізної Остроги". Рогатин, 1934 р.

Василь Стефаник

Визвольної боротьби торкається новела Василя Стефаника "Сини", написана влітку 1922 р. і вперше опублікована в листопаді того ж року. Вона серйозно вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки.

Письменник вкладає в уста головного героя такі слова:

"Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну". – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік"[iv].

Визначний діяч ОУН Петро Дужий згадував, що саме словами В. Стефаника пояснював йому значення червоно-чорної символіки один із ідеологів українського націоналізму Зенон Коссак. Це було у 1934 р. у львівській в’язниці "Бригідки":

"Геніальне визначення України дав геніальний Василь Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла "відбирати її від ворога" – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?"[v]

Пласт

Після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни.

У 1927 р. був створений курінь старших пластунів "Орден Залізної Остроги" (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн "Не сміє бути в нас страху…"

Ще раніше, у 1922 р., виник гурток "Лісові чорти", який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.

"Лісові чорти" першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої – на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола – переплетені червона літера "Л" та золота "Ч".

Прапор старшопластунського куреня "Лісові чорти", 1929 р.

22 січня у Львові відбулося урочисте посвячення прапора.

Поет Богдан Кравців свій виступ завершив словами:

"Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету – то ми третій курінь старших пластунів "Лісові Чорти". І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок – нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…"[vi].

Члени куреня "Лісові чорти", Карпати, 1920-ті рр. Фото - http://www.plastseniorat.org/

До цієї події Андрій П’ясецький написав вірша "Прапоре наш", який став гімном "Лісових чортів".

Прапоре наш, замай нам в гордій славі!

І золотом і сріблом заблисти,

Шляхи нові, могутні, величаві

Бурхливим полетом нам вказуй ти!

Прапоре наш, зорій нам у неволі

Вогненним сяєвом воскресних днів,

Не дай зламатись нам в тяжкій недолі

І в грудях розпали завзяття й гнів.

Прапоре наш, веди нас в бій побідний

Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,

Аж як воскресне нарід наш свобідний,

Нехай прийме тебе під свій покров.

Прапоре наш! Багато впаде в бою,

Багато згине в тюрмах, засланнях.

Усім їм перед смертю їх страшною

Явися ти в останніх тихих снах.

Прапоре наш! Колючий звій терновий

Сплетемо ми стражданням цим страшним.

Він зміниться тобі в вінок лавровий

Під сонцем волі світло-осяйним![vii]

Але більше прапор "Лісових чортів" знаний з пісні "Гей-гу, гей-га", написана Тарасом-"Чачею" Крушельницьким , ймовірно, того ж 1929 р.

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя...

Наплечники готові, прощай, моє дівча!

Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,

Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

Прапор червоно-чорний – це наше все добро,

Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…

Усі дівчата знають пекельні барви ці,

Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,

Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!

І сипнемо сто тисяч у груди сатані,

Люциперові решту! Чорти ми лісові!

Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. "Лісові чорти" та "озони" продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.

Курінь "Лісові чорти" відновив діяльність на еміграції після Другої світової війни, де далі використовував червоно-чорні кольори у символіці. Популярною і в Пласті, і в громаді була й пісня "Гей-гу, гей-га".

"Лісовий чорт", відомий економіст Богдан Гаврилишин

Червону, чорну і золоту барви використовує заснований 1946 р. курінь "Чота крилатих". Обидва курені зараз існують і активно діють як в Україні, так і в діаспорі.

Прапор сеньйорського куреня "Чота крилатих"

Відновлено у 1996 р. в Україні діяльність куреня старших пластунів "Орден Залізної Остроги". Його барви – червона, чорна і срібна (біла). Хустка ОЗО з одного боку червона, з іншого – чорна. В більшості випадків вона носиться чорним нагору і лише під час урочистих заходів - червоним нагору.

Посвячення прапора старшопластунського куреня ОЗО 17 листопада 2008 р.

Окрім "Лісових чортів", "Ордену Залізної Остроги" та "Чоти крилатих", червоно-чорні барви самостійно або в поєднанні з іншими кольорами зараз використовують ще ряд сеньйорських, старшопластунських та юнацьких куренів.

Читати далі на Історичній Правді

У рамках цієї програми школярі надаватимуть допомогу представникам громади, пенсіонерам, навчатимуть менших школярів, а також покращуватимуть території шкіл, парків тощо. Про це повідомив під час прес-конференції в МВС начальник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС України Олексій Лазаренко.

До участі у заході також долучилися директор проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» Таня Сенфорд, представники організацій «Пласт», «Юний міліціонер Прикарпаття» та працівники сектору кримінальної міліції у справах дітей івано-франківської міліції.

«Реалізація цієї програми розпочалася в Івано-Франківську минулого місяця у рамках реалізації проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». Це нова ініціатива для підлітків із вивчення основ скаутингу і правоохоронної діяльності, що сприятиме підсиленню взаємодії міліції і громади», - повідомив Олексій Лазаренко.

За словами керівника підрозділу, передбачається, що гуртки дослідників будуть створені на базі шкіл і працюватимуть упродовж навчального року. Тематика програми стосується правоохоронної діяльності, кримінального законодавства, особистої і громадської безпеки, основ скаутингу. Зустрічі гуртів дослідників відбуватимуться в їхніх школах два рази на місяць за участю працівника кримінальної міліції у справах дітей, вихованця Пласту та представника дитячої громадської організації «Юні міліціонери Прикарпаття».

Олексій Лазаренко зазначив, що програма поєднує пластовий підхід щодо отримання підлітками винагород після здобуття певних навичок із одночасним вивченням ними методів правоохоронної роботи, яку здійснюють підрозділи кримінальної міліції у справах дітей МВС України.

Кожен навчальний модуль передбачає виконання дослідниками певного проекту на користь громади. Проект підлітки обирають самостійно відповідно до теми модуля. Проекти можуть стосуватися надання допомоги пенсіонерам, покращення території школи або парку, проведення презентацій для молодших школярів з особистої безпеки, безпечної поведінки в мережі Інтернет тощо.

Директор проекту РСКЮ Таня Сенфорд зауважила, що реалізація цього проекту відбувається у навчальних закладах, адже саме там діти проводять найбільше часу. – Зазначу, що профілактичну роботу потрібно проводити на ранній стадії, саме тому ми навчаємо правоохоронців, які працюватимуть у школах, щоб вони були додатковим ресурсом та допомогою адміністрації навчального закладу у вирішенні інцидентів і конфліктних ситуацій.

Зокрема, під час заходу були представлені спеціально розроблені посібники для працівників міліції, вихованців Пласту та учасників програми «Дослідники». А також продемонстровано ідентифікаційну картку дитини, яку учасники програми будуть роздавати батькам з метою збереження необхідної інформації про дитину. У ній будуть міститися відомості про дитину, поради на випадок її зникнення та корисні поради з безпеки.

Художниця і пластунка-вірлиця Наталя Серветник, прибула до нашої домівки, щоб додати барв у наше пластове життя та розмалювати стіни казковими квітами

Приклад того, як толокою можна здійснити суспільно корисну справу, продемонструвала станиця Здолбунів Національної скаутської організації Пласт. Як повідомляє станичний Юрій Шадий у соціальних мережах “У зв’язку з крайньою необхідністю ремонту пластової домівки, найбільш активної станиці Великої Волині – станиці Здолбунів. Я оприлюднив звернення з проханням посильної допомоги у соціальних мережах, а також розіслав його чотирьом громадсько-політичним діячам: Віктору Матчуку, Валентину Королюку, Олегу Осуховському та Вадиму Сторожуку…. ….Після мого звернення мали наступні результати: першими відгукнулися батьки новаків Сашка та Сергія Мільчаків і привезли у домівку залишки будівельних матеріалів з ремонту будинку. Також, миттєво відреагував Вадим Сторожук, котрий активно перейнявся потребами Пласту та запропонував комплексну допомогу. За тиждень на зв’язок вийшов Віктор Матчук і уже у минулу суботу особисто оглянув домівку і запевнив, що ініціативу підтримає. Минулої п’ятниці (ред. Мова іде про 4 жовтня) на звернення відповів і діючий нардеп Олег Осуховський, який у повідомленні попросив номер контактної особи, але на зв’язок так і не вийшов. Прикро, що не відповів на звернення нардеп, котрий має найбільше відношення до Здолбунівщини і є її представником у Верховній раді, Валентин Королюк. Хоча у фейсбуці був і навіть викладав фото.”. Також допоміг у ремонті і здолбунівський підприємець і депутат Олег Дацюк. Варто зазначити, що цій допомозі посприяв Вадим Сторожук, котрий сам особисто звертався до підприємця з проханням допомогти Пластунам. Наразі ж, за словами Юрія Шадого “ремонт домівки триває, завдячуючи допомозі меценатів Вадима Сторожука, Олега Дацюка та Валерія Васильчука, а також Віктора Матчука, котрий вчора замовив нам нове пластикове вікно, на яке ми чекаємо з нетерпінням. Окремо хочу відзначити працю юнака розвідувача Романчука Андрія, котрий старанно трудився усі дні та подякувати його батькам за наданий інструмент та терпіння.”.

Редакція ж нашого сайту закликає підприємців району допомогти у корисній справі ремонту домівки осередку українського духу у Здолбунівському районі. Звернутись із бажанням допомогти можна у аккаунт Юрія Шадого у соціальній мережі “facebook”.

• 7 днів - У Козові на Тернопільщині пластуни відтворили Листопадовий зрив 1918 року
• За Збручем - У Козовій вночі скоєно масові вбивства!
• Like - Учасники теренової гри “Листопадовий зрив” відтворили події 1918 року
• Карпати - Учасники теренової гри “Листопадовий зрив” відтворили події 1918 року
• BuchachKolegium - Пластуни-колегіанти на Листопадовому зриві в Козові

«Нема нічого більш божественного, як виховання. Тільки завдяки вихованню людина робиться справжньою людиною» писав Платон.

Великі люди вже давно звернули увагу на мистецтво виховання. Філософ Лейбніц говорив «Якби вдалося удосконалити виховання, ми обновили б рід людський». Життя пливе своїм руслом, все змінюється, та не все минає. Залишаються добрі наші і наших друзів справи у спогадах близьких й нащадків. Вони перебувають у пам'яті людській, у творах, піснях і душах…І не було б поступу вперед, якби обірвалася нитка пам’яті в поколінях, якби згасла любов про ті справи давні, але не дуже далекі у просторі та часі. Власне, таким ланцюжком пам'яті, що не лише єднає минуле й сучасне, а й повсякчас нагадує, якою ціною розвивається людське життя, що приносить людині радість, щастя із чого виростає чесність, добро й людська вірність бути справжньою людиною. Багато людей задає собі такі питання? Отже на ці питання розвитку розумових і моральних чеснот відповідає нам у великій мірі педагогіка. Завданням в першу чергу сім’ї та педагогів є зміцнити й розвинути все позитивне у свідомості й тамувати все негативне у дітвори і молоді в ранньому віці. Найголовніше підготувати молоде покоління до самостійного життя, щоб в майбутньому доросла людина вміла робити правильні висновки й рішення, і вміла керуватися йти справедливим шляхом у своєму житті. Чесність - це одна з основних людських високих моральних якостей, яка відображає найважливішу цінність людини. В моїй пам'яті на все життя збереглася добра згадка про Олександру і Романа Копачів, ці вступні слова були для них дороговказом. Якось цей рік був насиченими різними ювілеями важливих історично-літературних постатей і я не помітив в пресі згадки про цю чесну і заслужену в першу чергу в педагогіці родину. А зокрема не згадано про д-р Олександру Копач, якої 100-річчя уродин виповнилося в лютому ц.р. Мені пощастило декілька років близько співпрацювати зарівно з д-р Олександрою Копач, як і її мужом інж. Романом Копачем. Тому, дозволю собі в першій частині статті згадати про Олександру, а в другій частині про її мужа Романа Копача.

Олександра Копач (з дому: Яворська) народилася 26 лютого 1913 р. в старовинному місті Городенка, яке розташоване на історичному Покутті на Івано-Франківщині. Вважається, що назва міста походить від слова - укріплення з частоколів та зрубів. У Повісті врем’яних літ подається, що у 993 році князь Володимир Великий пішов походом і приєднав місто до Київської держави. З давен в місті жили українці, євреї і поляки. З містом пов’язані Кіндрачук Остап, відомий бандурист, Кулик Емілія - українська письменниця, театральна діячка. Микола Потоцький- дідич міста, фундатор зведення храмів міста. Федір Замора- педагог та громадський діяч, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Богдан Новосельський - член-кореспондент Української Академії Архітектури, Юліуш Словацький - проживав у місті після переїзду з Вільного в 1814 році. Врешті у цьому місті на цвинтарі спочиває адмірал д-р. Ярослав Окуневський та місто знане цінними і унікальними пам’ятниками. Саме у тому місті промайнули дитячі і молоді роки Олександри, яку звали Лесею. Тут вона закінчила початкову і середню освіту. Після якої студіювала в Ягеллонському Університеті в Кракові, де закінчила філософський факультет в 1937, під керівництвом професорів; Богдана Лепкого та Костянтина Кісилевського і отримала ступень маґістра. Студіюючи в Кракові Олександра належала до українського студентського гуртка «Зерево» в якому проявляла першу свою громадсько-освітню діяльність. З Кракова повернулася в рідні сторони і в 1941 р. познайомилася на Холмщині з Романом Копачем і за нього вийшла заміж. Від цього часу подружжя працювали вчителями в ґімназії в Городенці. З наближенням російського фронту під кінець 1943 р. вони подалися на еміграцію. Через Чехію дісталися до Німеччини і там перебували в таборах ДП, де працювали при тоборових українських школах вчителями. Отримавши згоду в 1948 р. на дальшу еміграцію панство Копачі емігрували до Канади і поселилися в Торонто. Поконали перші еміграційні труднощі пані Олександра Копач вже в 1951 році започаткувала першу середню українську школу на Північноамериканському континенті – Курси Українознавства ім. Григорія Сковороди в Торонто. Не випадково школі О. Копач надала ім’я Гр. Сковороди. Відомо, за словами академіка Івана Дзюби у своїй знаменитій праці він правдиво назвав Сковороду «Перши розумом нашим…». При тому О. Копач завжди захоплювалася творчістю Сковороди і дуже високо цінувала його глибоко проникливі твори. Зорганізована нова українська школа розвивала серед учнів глибокі почуття патріотизму до батьківщини своїх батьків. А головне вона стала суттєвим поштовхом в діаспорі і відіграла важливу роль у вихованню цілих поколінь нової, свідомої української інтелігенції. І ця спільнота стала цінною складовою канадійського суспільства і будівничими нової української громади - поза межами України. Можна сказати, що Курси українознавства стали прикладом і дороговказом для наслідування багатьом українським організаціям і церквам у створенні української вищої шкільної системи поза Україною.

Слід підкреслити,що Курси українознавства ім. Григорія Сковороди зарекомендували себе на дуже високому рівні, де викладали кваліфіковані історики, дослідники і митці, між якими були доктори: Ярослав Пастернак (археологія), Василь Верига (історія), доктор Ярослав Мудрий (історія), Мирон Левицький (мистецтво), Оксана Соколик (українська музика), о. Володимир Жолкевич і о. Іван Сиротинський (релігія), Микола Битинський (мистецтво). І впродовж усіх 30 років існування Курсів мґр. Олександра Копач викладала там українську літературу. Ось перед мною «Відгомін років-Альманах» Курсів українознавства ім. Г. Сковороди, Торонто 1976, 120 сторінок, виданий старанно на доброму папері в твердій обкладинці з численними ілюстраціями. Це своєрідна описова енциклопедія, яка яскраво і докладно подає описово картину за якими критеріями українська молодь в Торонто здобувала українознавчі предмети під керівництвом О. Копач. Вона була блискучим організатором, довголітнім директором школи і в тому періоді зумілата в 1967 році здобути ступінь доктора філософських наук в Оттавському Університеті. Олександра належала до винятково високо освічених жінок в Канаді і була у цьому гурті піонером у педагогіці. Леся любила дітей, розуміла їхні здібності і недостачі й завжди була готова їм допомогти. У відплату діти любили і шанували д-р Лесю, вони її відплачували теплою і ласкавою усмішкою і квітами. Не даром кажуть в народі «Учитель — майстер життя». Він здатний своєю працею оновити дітей до повноцінного життя. Згадався вислів «Учитель — свічка, яка світить іншим, згораючи сама». Пані Олексанрда, була людиною доброю і вразливою вона переживала успіхи і боліла невдачами школи і учнів. В неї був цей вчительський професіоналізм, який можна висловити кількома ключовими словами: надійність, відповідальність, добросовісність у роботі та готовність прийти на допомогу щодня, щохвилини в потребі. За будовою О. Копач була скромною, щуплою жінкою, але мала у свому тілі дивовижну силу, вести дітвору до країни знань, запалювати в дітей своєю копіткою працею священний вогонь до рідної мови й культури. Прищеплювати, як той садівник галузки до пізнання цінного батьківського звичаю. Вона майже геніяльно вміла запалювати у молодих серцях вогник вчення великого мислителя Сковороди, Шевченка, Франка й Лесі Українки та інших. Вчила дітвору чути і розуміти про що гомонять віки нашої історії. З наснагою передавала громадсько-національну повинність для кожного. Деколи вона зі сльозами на очах раділа успіхам своїх підопічних… При цьому ювелею скажу, що учитель, це професія, яка межує із святістю. Бути справжнім учителем таким, яким була Леся - це мистецтво. Адже треба вміти у кожному учневі відкрити тільки йому притаманні можливості, уміння, показати, на що він, учень, здатен, розкрити його душу. У цьому Леся беззастережно справлялася. Вона вміла учням довести істину, щоб вміти щось в житті досягти, перш за все треба вчитись.

Багато поколінь виховала вона протягом свого життя, була з покликання педагогом і з природи доброю людиною. Окремі дослідники її називають «взірцевим диригентом» з своїм вчительським складом, який прекрасно реалізував педагогічні завдання з українською дітворою діаспори. Педагогічні ефекти не спосіб визначити й передати в цифрах, але слід підкреслити, що випускники школи добре і якісно були ознайомлені з українознавчими предметами. Що становить підтвердження, що колишні учні цієї з школи ім. Сковороди дуже активно включилася в творчу та організаційну діяльність української діаспори і займають престижні пости в українських організаціях. З перспективи часу, можна констатувати, що праця д-р О. Копач була благословенною, її педагогічні осяги згадую з великою шаною й вдячністю. Крім суто педагогічної праці д-р О. Копач брала активну участь в культурно-освітньому та науковому житті м. Торонта. Була діяльним членом Асоціяції діячів української культури, яку очолював д-р Богдан Стебельський, а після нього Ар’ядна Стебельська. О. Копач довголітня членкиня і голова Об’єднання Українських Письменників “Слово”, член Об’єднання Працівників Дитячої Літератури (ОПДЛ), Шкільної Ради КУК, Відділ Торонто (від якого отримала Шевчянківську нагороду) і Ліги Українських Католицьких Жінок Канади (ЛУКЖК) та була вона дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, від якого одержала золоту медаль за її наукову працю. Д-р О. Копач запрошувала автора статті до виголошення в НТШ доповідей на тему роковин; Максима Рильського, Миколи Хвильового та інших. З нагоди роковин про працю О. Копач я писав статті, які були поміщені в журналах; «Нові Дні» в Торонто і «Жіночий світ» у Вінніпезі. Довгі роки О. Копач видавала журнал для української молоді “Проблиски”.

Згадаймо читачам коротко творчий доробок ювілярки. До її прозових творів для дітей та юнацтва на історичну тематику, слід зарахувати; «На княжій горі», «Неповторні дні», «Хлопчик із казки»; вона була редактором «Хрестоматії з нової української Літератури». Ось деякі взірці з її творчости: «Хлопчик із казки» - (оповідки-новели для дітей) - Малята ₪Кокі ₪День Исі ₪Великий день Нани ₪Листок щоденника 1 ₪Пригода хлопчика ₪Листок щоденника 2 ₪Змієборець ₪Казки малої Исі ₪Дід пасічник ₪Забава дітей ₪У театрі ₪Зі школи ₪Листок щоденника 3 ₪Розмова ₪Свят-вечір ₪Малий філософ ₪Перший подарунок ₪Хлопчикові казки ₪На оселі ₪Листок щоденника 4, «Богатирі стародавньої України» — (історичні нариси для дітей з історії України)- ₪Аніка богатир ₪Богатир Святогор ₪Оборонець Переяслава ₪Добриня богатир ₪Богатир Степанович ₪Три пригоди богатиря Іллі ₪Князенко Михайлик ₪Романко - Роман Великий ₪Богатир царевич ₪ Красний молодець - Чурило Пленкович «Неповторні дні» «На княжій горі», «Мініятюри» - новели-роздуми з життя «Нові обрії стародавньої України: стародавня Україна в античній літературі». О. Копач авторка книжок «Неповторні дні» (1960), «Наталена Королева» (1962), «Хрестоматія нової української літератури» (1970), «Мовостиль Ольги Кобилянської» (1972), «Нові обрії стародавньої України» (1980, 1994, примірник подарувала, зокрема, С.Павчаку в Городенку), «Богатирі стародавньої України» (1982), «Багатирі» (1984), «Хлопчик з казки» (1986), «Мініятюри» (1988) та інших. Повоєнне покоління О. Копач та вона особисто вносили нове «дихання» до літератури, коли в Україні большевицька влада накреслила письменницькі межі й вичначила головні напрями творчі. Там треба було писати під диктатом партії і «закріплювати сдобутки революції», на руїнах і згарищах, серед голоду славити «найщасливіше життя в світі». Така сама трагедія під червоним режимом була і в педагогіці. Одже д-р О. Копач стояла на здорових творчих позиціях.

Д-р О. Копач є автором численних дослідницьких статей з історії і літератури, рецензій, наукових праць, монографій, критичних довідок тощо. Крім того, вона брала активну участь в різних наукових конференціях і сесіях, - це далеко не всі осяги нашої ювілятки. Вона відома, як українсько-канадійська письменниця, поет, педагог, науковець, публіцист-літератор та громадський діяч. А передовсім прикладна подруга, взірцева мати і бабуня. Померла 12 липня 1998 року, віддаючи ціле своє життя своїй родині, науці, українському народові та вихованню української молоді. Вічна Їй пам’ять!

У цьому році виповнилося 100 років від дня народження д-р О. Копач, в слідуючому 2014 році виповнюється інж. Романові Копачу також 100 років, тому з шаною згадаймо її мужа, який також користувався великою шаною серед своїх сучасників, а зокрема серед своїх учнів та був безмежно популярним й любленим серед пластової молоді.

Роман Копач народився 28 жовтня 1914 р. у Львові. Роман називав своє місто найкрасивішим у світі і найбільш унікальним за положенням й архітектурою. Він говорив Львів має притаманну йому романтичну ауру з мальовничими вуличками та милим запахом кави. Тут він закінчив у 1924 р. народну школу ім. Князя Льва у Львові, де вступив до Пласту як новак із Пластом не розлучався аж до смерти. Пласт був надзвичайно авторитетною організацією і до нього належати було престижно. 1922 р. до «Пласту» вступив Р. Шухевич, майбутній головний командир УПА. Він був співорганізатором пластового гуртка «Ясний Тризуб» та куреня старших пластунів «Чорноморці». Загалом, до 1924 року утворилося близько 30 юнацьких пластових полків та декілька окремих для старших пластунів. Серед пластунів був поширений культ стрілецьких могил. Як розказував Ромам, що силами стрийського та львівського «Пласту» було відновлено та впорядковано могилу УСС на горі Маківці. До розвитку «Пласту» доклали також провідні діячі Української греко-католицької церкви. Митрополит А. Шептицький надав пластунам площу на горі «Сокіл», де до наших днів збереглася однойменна пластова оселя. З переходом до середньої школи, гімназії Роман був приділений до юнацького куреня ім. Петра Конашевича-Сагайдачного, де відбув все своє юнацтво. З молодечим запалом та знаменитими організаторськими здібностями працював Роман. У 1929 р. пройшов свій перший юнацький табір на «Соколі», де комендантом був скм. легендарний Іван Чмола, Олександром Тисовським, Петром Франком та іншими. Пласт всесторонньо сприяв в патріотичному вихованню української молоді на засадах християнської моралі. Роман не одноразово підкреслював для мене Пласт і я для Пласту ми були з собою зцілені на добре і на зле. Пластове здисципліноване гуртове життя було моєю мрією і відповідало моїм зацікавленям. В 1930 р. Роман відбув ще один юнацький табір з якого вийшов вдоволений. З хвилиною розв'язання польською владою Пласту у 1930 р. формально закінчилося моє юнацтво, а не формально пластом я і мої друзі жили і займалися підпільно.В 1933 р. післяш матури за дорученням Тиміша Білостоцького Роман займався тов. «Сокілом».

В 1934-1938 рр. Роман студіював і закінчив філософський факультет на Богословській Академії у Львові під проводом о. д-ра Йосифа Сліпого, пізнішого Патріярха і Кардинала УКЦ. Психологію раціональну і експериментальну викладав відомий вчений і діяч д-ра о. Іван Гриньох. Під час студіїв Роман працював виховником у Пласті і мав змогу добре познайомитися з головним проводом Пласту. У 1938 р. йому вже довірено стати керівником обозного новацького табору в Старяві коло Хирова. Працюючи в таборі Роман познайомився з Директор Центросоюзу Юліяном Шепаровичем, який прийняв Романа до праці в підприємстві, де перепрацював аж до вибуху ІІ світової війни. Під час війни Роман переїхав спочатку до Кракова, а після до Берліна де студіював Торговлю. В коротці повернувся до Кракова. З Кракова переїхав разом з кооператором Романом Кочержуком до Білої Підляськи і там зорганізували Союз Кооператив та Торгівельну школу. Р. Копач за апробатою проф. В. Кубійович в 1940 р. на Холмщині допомагав організувати українське шкільництво. У 1941 р. у Білій Підлясьці Роман принагідно зустрів Олександру Яворську із нею одружився. Весілля відбулося в м. Городенці, де молоде пофдружжа стало працювати вчителями у місцевій ґімназії. З наближенням совєтського фронту подружжя Копачів емігрувало на Захід. Через Чехію дісталися до Німеччини і перебували в таборах Ді-Пі (переміщених осіб) і там вчили дітей в при таборовій школі. У Німеччині Роман відновив свою пластову діяльність у таборі Пюртен, де зразу став провадити юнацький курінь. У 1948 р. переселився разом з дружиною до Канади, де працював на різних роботах, а після одержання громадянства дістав працю головного касієра дирекції пошти в провінції Онтаріо, де провів 22 роки. З переходом на пенсію працював ще 8 років у банку.

В Торонто Роман Копач з членами Куреня “Ті, що греблі рвуть” в Торонті. З Галею Борис, Тонею Горохович, Мікою Зеленою та Цьопою Паліїв та іншими стали жертвенно працювати з молоддю. Серед цієї когорти Роман виділявся цікавими і оригінальними помислами. Роман був знаний під псевдом Слонь, перейшов до куреня Лісові Чорти де був заслуженим і відзначеним членом. Він працював на різних постах у станиці Торонто: і впорядником роїв, і гніздовим, і членом станичної старшини, членом Крайової Пластової Старшини. Провадив з десяток новацьких і юнацьких таборів, перепроваджував новацькі вишколи, тричі був комендантом «Лісової Школи». Сповняв обов'язки референта вишколу Канади, багато років провадив кадрою новацьких виховників і виконував обов'язки крайового референта новаків. Дві каденції був у складі Головної Пластової Булави, яка відзначила його за багатогранну діяльність св. Юрієм в золоті. Як член «Орлиного Круга» ділився своїми цікавими думками у листуванні провідника Орлинного Круга.

Моє знайомство з інж. Романом Копачем датується з 1981 року, тобто з того часу коли я став вчителювати в «Рідній Школі» ім. Юрія Липи, що містилася пру вул. Крісті 83 в Торонто. Ми разом в цій школі перепрацювали поверх десять років. Пару років інж. Р. Копач виконував обов’язки директора цієї школи і викладав історію України. Інж. Р.Копач мав своєрідний стиль і методику у передаванні історії учням. Він часто стосував методу в лекціях, як товариш своїх учнів,- це давало позитивні виховні результати. Учні задовільно засвоювали матеріял і вміли прекрасно переповідати історичні події. Протягом нашої співпраці ми мали змогу доволі багато часу обмінюватись думками на різні теми. Крім того ми зустрічалися на різних шкільних і поза шкільних імпрезах і концертах, на всіляких доповідях, виставках й нарадах. Доречі, інж. Р. Копач людини безпосередна, відкрита і контактова, вміє прекрасно розвивати дискусію. А понадто панство Копачі так як і моя родина були парохіяни церкви св. Отця Миколая в Торонто, до якої я по сьогоднішні дні належу і належить до цієї парохії син Копачів Юрій з своєю родиною. Після Святих Літургій, ми з покійними Копачами сходили до підцерковного залу на традиційну каву, при якій велися довгі і пожиточні розмови так на побутові теми, як і про події та долю і недолю в Україні. На додаток, на наші дружні зв’язки закріплювалися на Пластовій оселі в Ґрафтоні, де Панство Копачі і моя родина є власниками в недалекому сусідстві катичів. Зарівно Панство Копачі, як і в нас багата бібліотека, з яких ми взаємно обмінювалися книжками. Такий книжковий обмін позитивно впливав на наше взаємне зближення. Можна сказати, що панство Копачі носили глибоко в серці Україну і вміли її передавати іншим, як той символічний прапор, якого з рук не можна випускати. Найбільш образно їхні почуття можна передати словами І. Франка: «Все, що мали у житті, віддав для одної ідеї…» На жаль останні роки інж. Роман Копач був доткнутий недугою, у нього пам’ять почала занепадати і на 86 році свого життя 20 грудня 2000 року помер в Торонто.

Обоє панство Копачі були дуже вартісними людьми, добрими батьками сина Юрія і його дружини Галі та взірцевими дідусями - Ренати, Лариси й Дениса. Вони віддавали все що могли своїй родині, науці, українському народові та прикладному вихованню української молоді. Поховані Св. пам’яті панство Олександра і Роман Копачі на українському цвинтарі Св. Володимира в м. Оквіл, біля Торонтаїй, їхня могила:

Щиро дякуємо в наших молитвах Всевишньому Богові за їхнє життя і за це все, що своїм життям внесли вони в життя української діаспори.

Вічна пам'ять д-р Олександрі й Романові Копачам!

Література

• Мацько В. Концепція осяяння людини і світу: теорія платонізму в художніх творах П. Крата, Х. Якимчука, О. Копач // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: літературознавство, мовознавство, фольклористика [відп. ред. Г. Ф. Семенюк]. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — Вип. 19. — С. 10-14.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

• Львівська пошта - Долучись до ініціативи пластунів!
• Грім - Львівські "пластуни" шукають помічників Святого Миколая
• Львівська газета - Усі небайдужі можуть допомогти Святому Миколаю

Як і кожного року, окрім, того, що ми всі чекаємо Святого Миколая вдома, Він завжди ще приходить до новаків на їхнє свято. Цього року ми теж його чекали з нетерпінням. Всі новаки були чемні і підготували для Святого отця подарунки-виступи: Як чекають та готуються до Свята  Миколая на небі, в лісі та в пеклі гніздо “Летючий корабель”; Святкове КВК для Миколая від “Лісової пісеньки”, Пісня про Україну та цукерки-побажання від гнізда “Веселкові коралики”, Пісня “Миколаяй крокує до нас” у виконанні гнізда “Побратими стрімкої скелі”, сценка про Свято Миколая від рою “Панди” та виступ від гнізда “Казка над Дніпром”.

Велика подяка п. Яремі Бачинському за допомогу оренди залу Будинку актора. Без вас це свято  не було б таким затишним!

Окрема подяка всім хто доклався до організаційних моментів: ст.пл. Оксанці Нижник, Гр , ст.пл. Остапу Бутилевичу та ст.пл. Ользі Аркадьєвій,Гр за те, що допомогли Святому Миколаю вчасно купити подарунки,  ст.пл. вірл. Наталії Кияк,Гр (дуже творчій ведучій, яка зорганізувала нам чудові декорації, сценарій та розповідь), ст.пл. Віці Доєвій за збір коштів, ст.пл. Марічці Довганик (за музичний супровід), ст.пл. Роману Козубу, який поміг Святому отцю все-таки прибути на новацьке свято, ст.пл. Соломії Рудик за гарний одяг для Миколая і всім виховникам хто помагав пакувати  подарунки Миколая Чудотворцю!