Корективи в проведення семінару вносила погода, яка, втім, не завадила пограти в болотний футбол, брудно-болотний боді-бол, спробувати свої сили на переправах, слухати гутірки досвідчених мандрівників та відриватись на ватрах. За ці ватри-фестивалі мусимо дякувати другу Гадюці (де ставити наголос над псевдом бунчужного вирішуйте самі), який кочегарив, як рок-зірка. Забути імпрезки «Басейну», сольні виступи Перуна, шалені співи «Гогія-Гуцулія» - те ж саме, що забути спуск з Максимця.
Згадуючи свою першу Говерлю, пам’ятаю, з якими змішаними почуттями чекав початку мандрівної частини: з одного боку - переживання за себе та гурток: чи зможемо справитись з викликами мандрів, а з іншого - велике бажання зануритись у вир гір, свободи, змога відкрити приховані сторони свого характеру. Напевно, щось схоже відчували учасники й цього року. Тож перша частина мандрів тішила наші нюхові рецептори запахом карпатських трав, смакові – гуцульським сиром, полонинським молоком, тактильні – плечем друга, на якого можна покластись, довіритись чи позичити сухі шкарпетки. Вуха вслухались в тишу, раз у раз порушену різноманіттям звуків: криком сови чи переспівом цвіркунів, передзвоном корів чи хропінням сусіда по намету. А в очі влітали всі ці краєвиди: сходи і заходи сонця, дороги і буреломи, перевали, долини річок, вершини і струмки. Влітали через очі й потрапляли прямо в серце, щоб бути там, коли буде важко й тоді коли легко, щоб бути там завжди, бо там їх місце, їх схрон, там їх хатина під гонтами і з запахом сіна, відкрита вітрам та мандрівникам.
На днівці поблизу Яблуницького перевалу мали купання в «швидкісній річці», інтелектуальний змаг та змаг з куховарення. Освятили фрукти, відсвяткували день народження ОЗО. Набиралися сил перед другим етапом мандрів.
Вже в дорозі з перевалу до Кукула мали змогу насолоджуватись чудовими краєвдами: зліва, вдалині - Хом’як,Синяк, Малий Горган, Довбушанка; справа - Свидовець та кусок Чорногірського хребта, який з наближенням до Кукула проглядався щораз краще. Ночівля біля підніжжя Говерли, підняття на найвищу вершину країни, доторки до хмар, вітрюган на хребті - таким був шлях до Шпиць – вершини, яка вражає своєю інакшістю, несхожістю на навколишні гори. Попри всі наукові твердження про побудови гір, вірю, що Шпиці - то кістки останнього з велетів, які населяли ці горді місця і він, щоб лишитись гордим як гори, мусів померти тут.
Завершили мандрівку в смт. Ворохта. Тут відбулась і остання ватра, присвячена десятиліттю табору. За десять років проведення табір «Говерля» відвідало багато учасників, тож на ватрі було багато абсольвентів табору. На наступний день відбулося закриття. Першуном вишколу підстаршини став Павло Козланюк зі Львова, серед учасників – Станіслав Коломієць з Вінниці.
