На відміну від польського президента, керівники української держави до скаутів, у будь-якій їхній формі, прихильності не мають. Хоча, якби в Україні було півмільйона пластунів, це була б інша країна, переконаний пластун із понад 70-літнім стажем, відомий економіст, колишній радник українських президентів та прем’єр-міністрів Богдан Гаврилишин. Почесний голова Опікунської ради «Пласту» Богдан Гаврилишин шкодує, що питання виховання молоді не зацікавило жодного українського керівника, бо, за словами досвідченого пластуна, думати про інших – це не лише моральний обов’язок, але і «величезне задоволення». А почали ми розмову з того, що «Пласт» дав особисто йому, професорові Богданові Гаврилишину, який більшу частину життя прожив за кордоном.
– Якщо б я не став пластуном, моє життя було б зовсім інакше, я був би зовсім іншою людиною. Це закріпило мою ідентичність. Я був українцем, але то поглибило моє українство. Це – одна з причин, чому я залишався українцем, хоча більшу частину життя не жив в Україні. Це для мене була справді чудова школа життя. «Пласт» мені дав мої власні дороговкази на ціле майбутнє життя.
– Коли розвалився Радянський Союз, люди втратили орієнтири. Не лише діти не мають орієнтирів, але і батьки не можуть їм їх дати, школи не може їх дати, бо є частиною корумпованого суспільства. Чим може бути в цьому випадку «Пласт»? Чи може він стати рятівною мотузкою, яка витягне з прірви це суспільство?
– Я свято вірю в це, і це бачу, і пробую навіть помагати в тому. «Пласт» – це справді чудова школа життя. «Пласт» заповнює ту порожнечу, що залишилася після Радянського Союзу. Хоча піонерський рух – це була наче копія «Пласту» чи скаутингу, але виховували там атеїстів.
Справді цю порожнечу можна заповнити, бо то вчать через велику гру, як це назвав один пластун знаний, Старосольський, – це є «велика гра», це є пригоди, навчання, як вміти працювати в групі, як бути лідером, як слухати і інше. Це є любов до природи, дуже важливо в теперішньому екологічному стані світу та України. Як ставитися до інших, піклуватися про своє здоров’я, але більше про своє духовне, моральне здоров’я. Як говорити тільки правду, робити добро для інших і зберігати певний гумор. Це є дуже важливо. «Пласт» виховує своїх членів на надзвичайно добрих майбутніх громадян і патріотів своєї Батьківщини.
– Ви згадали про релігійне виховання, про те, що пластуни складають присягу не лише на вірність Батьківщині, але і на вірність Богові. Наскільки це є важливий аспект у вихованні сучасної молодої людини, бо в Європі релігійність зменшується?
– Бодай на щастя, особливо тут, в Українській греко-католицькій церкві і в Київському патріархаті православної церкви, зберігається та релігійність. Люди справді вірять в Бога, вірять з більшим розумінням, а не так сліпо.
Наприклад, моїм найкращим учителем у житті, який мав найбільше впливу на мене, на формування мого світогляду, поведінки, був священик, монах-василіянин, учитель в гімназії в Чорткові. Бо він вчив нас не приймати сліпо догми. Він каже: «Ставте все під питання, думайте, попробуйте розширити коло того, що ви можете зрозуміти, пояснити, і сприймати це після того, як ви те все продискутували і провірили».
Мати релігійне виховання і бути віруючим, це абсолютно не перешкоджає жити нормально, але жити веселіше, жити з більшим задоволенням. Бо кожен пластуп, пластунка готові не тільки за себе думати, але і за інших, щось доброго робити. Це є фантастика, це є величезне задоволення в житті.
В цьому випадку наш «Пласт» є кращий, чим інші скаутські рухи. У нас, як не в багатьох інших скаутських рухів, для хлопців і для дівчат є одна організація.
В нашому «Пласті» можна бути пластуном ціле життя. Я далі є дуже активним пластуном, і це є перевага якраз українського «Пласту». Й тому я такий щасливий, що він відродився після розпаду Радянського Союзу.
– «Пласт» зосереджений в основному у західній частині України. Чому «Пласт» настільки важко поширюється на сході України?
– Тому що в Західній Україні пам’ять про «Пласт» збереглася, деякі пластуни пережили радянську добу. Наприклад, в Українській греко-католицькій церкві і блаженіший Гузар пластун, і колишній ректор Католицького університету є пластун. Одним словом, це було куди легше, ніж на сході, півдні України. Одна з причин, чому я і фінансово дуже допомагаю «Пласту», є в тому, що я даю гроші на те, щоб якраз поширювати і в тих інших регіонах України.
Це не легко, бо потрібні спеціальні табори, де готують виховників, і треба, щоб справді деякі з тих виховників центру і заходу їхали на схід. Бодай дуже швидко вдалося поширити «Пласт» у Києві. Колись було 200 пластунів у столиці України, а тепер є 600. Так що я ставлюся до того з надією, що він поволі пошириться. В Україні повинно бути півмільйона пластунів, і тоді не треба було б турбуватися про майбутнє України.
– Діти українських політиків, очевидно, до «Пласту» не ходили і подають одні з найгірших прикладів поведінки. Будучи радником і президента, і прем’єр-міністрів, наскільки Ви звертали увагу на те, щоб особистий приклад цих людей, які могли б відправити до «Пласту» своїх дітей чи внуків, змінив би їхній погляд на світ, якщо не самих тих політків?
– Спочатку це не було аж таке важливе, не таке аж потрібне. Взагалі, не легко було мені бути радником, бо Україна була настільки ізольована від світу. Наприклад, президент Леонід Кравчук, з яким мені було дуже легко спілкуватися і дуже легко було, наприклад, йому радити дещо про закордонну політику, просто він абсолютно нічого не знав. Але в інших ділянках важче було радити, яка має бути наша економіка, як вона має працювати, але він нічого про це не розумів.
Для людей, що є тепер при владі, це не цікаво, і вплинути на них в цей спосіб було б тепер неможливо. Вплинути на Віктора Януковича, як він був прем’єр-міністром, перший раз мені як раднику було дуже легко, бо і справді він був дуже відкритий, він розумів, що дуже мало знає, і був готовий слухати, як добрий учень слухає свого вчителя, але тепер ситуація погіршилась. Хоча діти одного українського президента були в «Пласті».
– Ви маєте на увазі президента Ющенка?
– Так.
– У чому Ви бачите майбутнє «Пласту»?
– Знаєте, що перешкодило найгірше? Було дуже важливо «Пласту» стати членом Всесвітньої організації скаутських рухів, це був певний бар’єр. Як би його не було (бар’єру), то «Пласт» би дуже швидко і поширився, і чудово розвинувся б.