Поєднання червоного і чорного кольорів у світовій та українській традиції не є рідкісне. Ця стаття, однак, стосується тільки тих випадків, які утвердили в українській традиції червоно-чорну символіку, насамперед прапор, як символіку боротьби за волю України.
При підготовці використано також матеріали, надані Юрком Юзичем, Володимиром В’ятровичем, Тарасом Зенем і Миколою Бігусом.
Українські Січові Стрільці
Після кровопролитних боїв УСС на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром (села Розвадів, Пісочна та ін.). Тут у листопаді 1916 р. виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО) як наслідок "мінорних настроїв" січового стрілецтва.
Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету "насталювання характерів і плекання товариської культури". Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.
Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) – чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.
Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку ("ленту Закона") через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.
 |
| Великий комтур ЛЗО Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Фрагмент фотографії капітули ЛЗО, 25 лютого 1917 р. |
Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей ("де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей"). Офіційні грамоти перев’язувалися чорно-червоною стрічкою[i].
 |
| Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Ілюстрація Едварда Козака до книги Романа Купчинського "Скоропад", 1965 р. |
Роман Купчинський написав гімн лицарів Залізної Остроги – відому стрілецьку пісню "Не сміє бути в нас страху…". Він також є автором присвяченої Іванові Цяпці поеми "Скоропад" (написана у 1919-1922 рр.), яка містить такі рядки:
Є й верхівець один між ними…
Вперед під’їхав… У руці
Щось, ніби прапор… Ради Бога!
Червоно-чорний… Що? "Острога"?!
Невже ж це лицарі, Стрільці!?
Дивіться ви!" Я подивився:
– "Так князю. Ти не помилився,
Червоний вдолі і вгорі.
Я навіть пізнаю здалека,
Що той їздець, то наш Лелека.
"Острога", князю. Лицарі!"[ii]
В іншому місці цієї ж поеми Роман Купчинський наводить і пояснення кольорів ордену (закону):
Окличник "Л. З. О." Ревуха,
Що як гукав – боліли вуха,
Узяв у ліву руку щит,
Залізний, на краях пригнутий,
Стрілецькими майстрами кутий,
Що мав, немов би серця вид.
Довкола мав краски Закону.
Це краску чорну і червону.
Червона: радість, ярий дух,
Готовість жертви і відвага.
А чорна: сталість, ум, повага
І слово сильне, як обух.[iii]
 |
| Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного "Лицарі Залізної Остроги". Рогатин, 1934 р. |
Василь Стефаник
Визвольної боротьби торкається новела Василя Стефаника "Сини", написана влітку 1922 р. і вперше опублікована в листопаді того ж року. Вона серйозно вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки.
Письменник вкладає в уста головного героя такі слова:
"Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну". – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, – каже, – білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові". Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік"[iv].
Визначний діяч ОУН Петро Дужий згадував, що саме словами В. Стефаника пояснював йому значення червоно-чорної символіки один із ідеологів українського націоналізму Зенон Коссак. Це було у 1934 р. у львівській в’язниці "Бригідки":
"Геніальне визначення України дав геніальний Василь Стефаник. Україна – це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля – чорного кольору, а кров борців, що йшла "відбирати її від ворога" – червона. А хіба ж поєднання цих кольорів – червоного і чорного – не символічне визначення України – України, що бореться?"[v]
Пласт
Після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни.
У 1927 р. був створений курінь старших пластунів "Орден Залізної Остроги" (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн "Не сміє бути в нас страху…"
Ще раніше, у 1922 р., виник гурток "Лісові чорти", який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.
"Лісові чорти" першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої – на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола – переплетені червона літера "Л" та золота "Ч".
 |
| Прапор старшопластунського куреня "Лісові чорти", 1929 р. |
22 січня у Львові відбулося урочисте посвячення прапора.
Поет Богдан Кравців свій виступ завершив словами:
"Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету – то ми третій курінь старших пластунів "Лісові Чорти". І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок – нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…"[vi].
 |
| Члени куреня "Лісові чорти", Карпати, 1920-ті рр. Фото - http://www.plastseniorat.org/ |
До цієї події Андрій П’ясецький написав вірша "Прапоре наш", який став гімном "Лісових чортів".
Прапоре наш, замай нам в гордій славі!
І золотом і сріблом заблисти,
Шляхи нові, могутні, величаві
Бурхливим полетом нам вказуй ти!
Прапоре наш, зорій нам у неволі
Вогненним сяєвом воскресних днів,
Не дай зламатись нам в тяжкій недолі
І в грудях розпали завзяття й гнів.
Прапоре наш, веди нас в бій побідний
Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,
Аж як воскресне нарід наш свобідний,
Нехай прийме тебе під свій покров.
Прапоре наш! Багато впаде в бою,
Багато згине в тюрмах, засланнях.
Усім їм перед смертю їх страшною
Явися ти в останніх тихих снах.
Прапоре наш! Колючий звій терновий
Сплетемо ми стражданням цим страшним.
Він зміниться тобі в вінок лавровий
Під сонцем волі світло-осяйним![vii]
Але більше прапор "Лісових чортів" знаний з пісні "Гей-гу, гей-га", написана Тарасом-"Чачею" Крушельницьким , ймовірно, того ж 1929 р.
Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя...
Наплечники готові, прощай, моє дівча!
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Прапор червоно-чорний – це наше все добро,
Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…
Усі дівчата знають пекельні барви ці,
Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
А як прийдеться стати зі зброєю в руках,
Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!
І сипнемо сто тисяч у груди сатані,
Люциперові решту! Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. "Лісові чорти" та "озони" продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.
Курінь "Лісові чорти" відновив діяльність на еміграції після Другої світової війни, де далі використовував червоно-чорні кольори у символіці. Популярною і в Пласті, і в громаді була й пісня "Гей-гу, гей-га".
 |
| "Лісовий чорт", відомий економіст Богдан Гаврилишин |
Червону, чорну і золоту барви використовує заснований 1946 р. курінь "Чота крилатих". Обидва курені зараз існують і активно діють як в Україні, так і в діаспорі.
 |
| Прапор сеньйорського куреня "Чота крилатих" |
Відновлено у 1996 р. в Україні діяльність куреня старших пластунів "Орден Залізної Остроги". Його барви – червона, чорна і срібна (біла). Хустка ОЗО з одного боку червона, з іншого – чорна. В більшості випадків вона носиться чорним нагору і лише під час урочистих заходів - червоним нагору.
 |
| Посвячення прапора старшопластунського куреня ОЗО 17 листопада 2008 р. |
Окрім "Лісових чортів", "Ордену Залізної Остроги" та "Чоти крилатих", червоно-чорні барви самостійно або в поєднанні з іншими кольорами зараз використовують ще ряд сеньйорських, старшопластунських та юнацьких куренів.