Ярослав Ажнюк: Спочатку виникла ідея, а потім - команда і рішення робити з цього бізнес

Навчався у звичайних школах, які були недалеко від дому. На потяг до винахідництва вплинуло кілька речей.

Я змалку багато читав: книги про Незнайка, Пеппі Довгу Панчоху, Чарівника Смарагдового міста, пригодницькі романи Жуля Верна, пригоди Тома Сойєра — ці книги показували, що діти, маленькі люди, люди в умовах обмежених можливостей можуть робити фантастичні речі, спираючись на розум і волю до перемоги.

Другий великий спогад з дитинства — конструктор леґо. Вважаю, що це чудова іграшка, яка розвиває уяву і стимулює у дітях бажання створювати, підводячи до нього правильним шляхом — спершу зробити щось за прикладом, за інструкцією, а потім винаходити своє.

Ну і третє — комп’ютер Macintosh, який батьки придбали після роботи у США за академічною програмою обміну. Це був 94-95 рік. У Києві я вже бачив комп’ютери IBM, але Mac був зовсім іншим — на той час, значно красивішим, з великими можливостями для форматування тексту, малювання і анімації. Єдина проблема — в Україні було нереально дістати ігри на Mac, бо таких машин було кілька сотень на всю країну. Через це я вчився малювати, друкувати на ньому і мріяв, що колись сам навчуся робити ігри.

Власне, пізніше, разом з відсутністю україномовних ігор вже для PC, це стало першою великою бізнес-мрією — створити студію, яка би локалізувала англомовні ігри українською. Це ж стало поштовхом отримати освіту програміста. Студію я так і не створив і думаю, що подібний проект є актуальним і зараз, хоча реалії ігрової індустрії сильно змінилися.

Про Пласт у нашій родині знали, мої родичі зі Львівщини були в Пласті і підтримували стосунки з пластовою спільнотою у часи Другої світової війни. Я просто якось почув про Пласт і мав собі його в уяві як пригоди Гекельберрі Фіна, які стали реальністю — самому жити в лісі, готувати їжу, будувати житло — що може бути більш захопливим для хлопця в 11 років? Так і знайшли київський осередок Пласту і там я зрозумів — це класні люди, якій займаються цікавими речима. Я активно пластував до 16-18 років. Потім вирішив, що для досягнення пластових ідеалів і задач з мене буде більше користі, якщо я зосереджуся на задачах поза організацією.

Я отримав сповна все те за чим йшов до Пласту — романтику пригод і подорожей, фізичний ґарт і нових друзів. Але я також отримав значно більше.

В перші роки я слабо розумів, коли казали, що Пласт виховує лідерів, але цінність цього тяжко переоцінити зараз.

Я сприймав як належне засади християнської моралі, на яких будується Пласт, бо мене завжди оточували люди, які їх поділяли. Але чим більше стикаєшся з людьми із “зовнішнього світу” — тим більше розумієш важливість якихось засадничих цінностей і морального стержня.

Пласт також дав вміння будувати роботу у групах, знаходити порозуміння між різними людьми. Думаю Пласт — дуже толерантна організація і ці принципи толерантності, демократії, порозуміння — вони є важливими для будь-якого здорового суспільства.

Безумовно пластовий рух є перспективним, як і будь-який скаутський рух у світі. Його сила у ідеї зростання молоді через “Велику Гру”, він дає людям вміння, які є актуальними для реального життя, але їх не вивчають у школах, а сучасні міські сім’ї здебільшого також не надають цьому достатнього значення. Я переконаний, життя — це справді велика гра, радий що потрапив у неї так рано і не збираюся припиняти її.

Я майже нічого не чую про Пласт збоку. Це і є його найбільшою проблемою. Мені тяжко щось радити, оскільки, знову ж таки, мало знаю, що відбувається в організації, але я маю дві ідеї до обговорення.

Перша — освіжити позиціонування Пласту. Пам’ятаю, коли я пластував була така внутрішня дискусія — Пласт це елітарна організація чи варто приймати до лав якнайбільше людей? Я переконаний - чим більше людей буде в Пласті — тим більш здоровою організацією він буде і тим більшої кількості своїх цілей зможе досягти. У зовнішній комунікації і у внутрішньому ядрі Пласт має апелювати до широких мас, до скаутської романтики. Це тема, на якій можна побудувати надзвичайно популярну організацію при правильній медійній роботі.

Друга ідея — поступово змінювати модель управління, щоб Пласт функціонував скоріше як компанія, аніж як громадська організація. Я розумію, що це звучить радикально і викличе багато заперечень, але волонтерство і громадська активність не є надійними формами організації у довгостроковій перспективі. Компанії, як форма організації, видаються мені надійнішими. Для досягнення цілей Пласту треба йти найефективнішим можливим шляхом, брати приклад з найкращих.

Я захоплювався сучасним українським мистецтвом — читав всі нові книги, ходив на виставки живопису, шукав нову музику. Всю інформацію знаходив через інтернет і для цього треба було заходити щоразу на десяток сайтів, які про то писали. Я саме вчився на програміста і захотів навчитися робити сайти і зробити такий, який би збирав усі цікаві мені новини на одному ресурсі. Це мав бути аналог digg.com, тільки для української культури. Влітку 2007 я обклався книгами про PHP і MySQL і навчився робити сайти.

Восени за два місяці я зробив те, про що мріяв — сайт називався ЛАМП. Тоді ж познайомився з людьми, які цікавилися останніми можливостями інтернету і організовували конференцію Blogcamp у Києві. Через півроку мені запропонували приєднатися до команди Blogcamp 2008, зайнятися розробкою сайту. Нашим партнером була одна з найкращих київських студій веб-розробки, але коли я побачив як вони працюють, то подумав - якщо це найкраща студія, то я можу краще.

Зустрівся зі знайомим, який керував іншою студією і він мені за чаєм за півтори години розповів усі базові речі про те, як почати бізнес. Наступного дня я пішов у відповідний державний орган і подав заяву на реєстрацію фізичної особи підприємця. От і все.

Перші замовлення були від друзів/знайомих. Потім рекомендації. Ходив по конференціях, виступав, займався різними громадськими проектами паралельно. Так з’являлося більше знайомих, хтось із них потім ставав клієнтом компанії.

Ми спершу робили сайти, але потім, читаючи блоги різних розумних власників студій з усього світу, стало ясно, що реальну користь можна принести не просто створюючи сайти, а вирішуючи бізнес-задачі клієнтів.

Таким чином з часом переорієнтувалися на інтернет-маркетинг. Цього разу мені довелося обкластися книжками Котлера і зрозуміти, що таке той маркетинг (я вчився на факультеті прикладної математики). Для кожного клієнта старалися зрозуміти, навіщо йому сайт, що там має бути, як зробити так, щоб від нього була найбільша користь. Старалися брати приклад із найкрутіших речей, які могли знайти онлайн і робити не гірше.

Спочатку виникла ідея, а потім — команда і рішення робити з цього бізнес. Я вірю, що це значно продуктивніше, ніж коли збирається кілька людей з думкою “треба би по-швидкому зробити новий Фейсбук” і починають шукати ідею, дивлячись у стелю.

Ідея належить Саші Нескіну, нашому технічному директору. Ось відео вже майже дворічної давності, де він розповідає про те, як вона виникла.

Сума є рекордною лише для українських проектів на Kickstarter, у світових масштабах це нормальний успіх, але не “супер” — є десяток-другий проектів, які зібрали понад мільйон. Тут хочеться процитувати Павла Шеремету, який нині є міністром економіки: “Наша ціль не Говерла, наша ціль — Еверест“. Я нещодавно опублікував колонку про важливість глобальних амбіцій для українців.

Ми придумали щось, що вирішує проблему десятків мільйонів власників домашніх тварин по всьому світу — їм неспокійно залишати улюбленців вдома наодинці. Хто ніколи не мав домашньої тварини, той цього не розуміє, але вони справді стають частиною сім’ї і ставлення до них як до дітей.

Люди раді такому винаходу і готові за нього платити. Разом з тим, ми зняли хороше відео, зробили красивий сайт, професійно підійшли до брендингу. Всі троє засновників пропрацювали по 5 років у рекламному бізнесі, ми знаємо як представити продукт за світовими стандартами, тому до нього і до нас виникла довіра, про нас написали десятки найбільших світових ЗМІ, зокрема Forbes, BBC, CNN.

Команда засновників провела у Китаї 3.5 місяці, спілкувалися з нашими розробниками у Києві через скайп. В Китаї займалися прототипуванням, спілкувалися з фабриками і спеціалістами з серійного виробництва. Потім були у Сан Франциско пару тижнів, потім у Києві. Зараз основна команда працює у Києві, двоє людей у Івано-Франківську, Саша Нескін літає до Китаю при потребі, я останні кілька місяців знаходжуся у Сан Франциско.

Ми будуємо глобальний бізнес — для цього штаб-квартира в Сан-Франціско. Вся розробка іде у Києві, виробництво у Китаї. У нас дуже прагматичні підходи. Покидати Україну було не більше шкода, ніж коли минулої зими літав на відпочинок до Тайланду. Подорожі — класно і корисно, вони розширюють світогляд і можливості. Якщо це треба для роботи — та без проблем.

Мова не йде про еміграцію. Вчора я гуляв по парку і говорив з батьками по Facetime з мобільного. Квитки на літак у наші дні це не те, що було 50 років тому. Сьогодні в СФ, завтра у Шеньчжені, післязавтра не знаєш де, чи в Токіо чи в Києві — це нормальне життя для підприємця. Я знаю, що будую українську компанію, з якої буде користь, зокрема, Україні і українцям.

Друзі мене неймовірно підтримують в усьому, за це я їм дуже вдячний.

Своїм знайомим поза Україною я кажу “Ось що стається, коли люди вибирають президентом злочинця”. Думаю глибинно причиною приходу банди до влади, занепаду країни і трагічних подій на Майдані був слабий загальнонаціональний освітній рівень. І це ціль Пласту та інших освітніх організацій докласти усіх зусиль, щоб виправити ситуацію.

В Україні відбулися і продовжують відбуватися події світової історичної ваги. В такі моменти відчуваєш гордість за всіх українців, але разом з тим — і сором і гнів і біль. Але найбільший раціональний висновок — я зобов’язаний далі робити все, щоб те, що сталося не було марним. Щоб розвинути перемоги і захиститися від небезпек. Думаю у кожного українця є тепер борг перед “небесною сотнею”. Віддати його можна працюючи над малими і великими проектами, які зроблять життя в Україні кращим.

“Небесна сотня” виконала свій проект, бандитська влада впала. Далі справа за нами.