Юрій Леськів: “У США зал двічі аплодував редакційній комісії “Альманаху 100-ліття Пласту”
Минулого тижня заступник міського голови, пластун сеньйор Юрій Леськів побував у Сполучених Штатах Америки, де брав участь у всесвітньому з'їзді пластунів - 18 Зборах Конференції Українських Пластових Організацій (КУПО).
- Юрію, як Ви потрапили за океан? До речі, вже не вперше…
- У 18 Зборах КУПО взяв участь на запрошення Головного Проводу Пласту. На таких форумах буваю з 2000-го року. Ці збори проводяться кожних три роки. Оскільки до складу КУПО входять дев'ять країн, зазвичай заходи почергово проводяться у різних куточках світу. Як правило, до 2000-го - у США та Канаді. Тричі поспіль - у 2000-му, 2003-му та 2006-му роках відбувалися у Києві, а в 2009 р. літав до Канади, у Торонто.
Попередньо, був делегатом Зборів КУПО, а цьогоріч отримав запрошення в якості гостя форуму, який проходив у штаті Нью-Джерсі (м. Виппані, неподалік Нью-Йорка). На форумі підбито підсумки відзначення 100-ліття нашої організації в різних країнах світу. Один з важливих моментів - вихід у світ "Альманаху 100-ліття Пласту". Мене запросили як головного редактора цього видання.
- Отож до Штатів летіли у складі делегації від України?
- Так. Вона налічувала майже два десятки пластунів з різних куточків країни. Приємно, що наші терени представляв також рудківчанин, активний пластун і депутат районної ради Іван Спринь. До складу делегації увійшли також декілька львівських пластунів.
- Звісно, на таких форумах обирають керівництво чи, як кажуть у Пласті, Головний Провід. Перед нашим інтерв'ю переглянула інформацію на сайті Пласту. Зустріла знайомі прізвища…
- Мені дуже приємно, що наш краянин Іван Спринь увійшов до складу Головної Пластової Булави. Адже належимо до одного пластового куреня - "Сіроманці". Він відповідатиме за виховний напрямок у роботі з дітьми юнацького віку у країнах, які входять до складу КУПО. Це - велике визнання і високий ступінь довіри в Пласті. Ще один наш "сіроманець" з Тернополя - Сергій Юзик куруватиме видавничу справу та інформаційний напрямок. Я гордий за них.
Напевно, на Пластовому порталі ви читали і про вступну промову Начального Пластуна д-ра Любомира Романківа, який декілька років тому відвідував і Самбір. Він теж з далеких 50-х років належить до "Сіроманців". Ця промова була надихаючою до праці, з чітким баченням майбутнього розвитку організації у країнах світу.
- А як сприйняли в діаспорі вихід "Альманаху…"?
- Дуже позитивно. Це - ґрунтовна праця з історії нашої організації, яку протягом 100 літ творили тисячі людей в Україні, а також у різних краях, на різних континентах. Доповідав про відзначення 100-ліття Пласту голова оргкомітету святкування Орест Джулинський з Канади. При згадці про вихід у світ "Альманаху…" зал двічі аплодував голові редакційної комісії цього видання Ярославі Рубель з Нью-Йорка, яка стала ініціатором цього творчого проекту, а також усім, хто увійшов до складу згаданої комісії. Для мене це був приємний момент. Адже у виході в світ фундаментальної книги з історії Пласту є і моя скромна лепта.
В оселях пластунів, яких відвідав, вже є "Альманах…". Він, до речі, чи не в кожному пластовому осередку США. Зрештою, не тільки в Америці, але й у Канаді, Австралії та Аргентині, на європейському континенті.
- Наскільки подія - 18 Збори КУПО - стала помітною для ЗМІ?
- Вона широко висвітлена засобами масової інформації. Зокрема, пластуни побували в українській редакції Voice of America ("Голос Америки"), спілкувалися з журналісткою, дружиною Георгія Ґонґадзе - п. Мирославою.
- До речі, 6 червня, на День журналіста, Ви ще були в Америці…
- … Як журналіст, завжди по духу з вами. А цього дня разом із Сергієм Юзиком відвідали редакцію "Свободи" - найбільш читабельної газети в діаспорі, спілкувалися з головним редактором п. Ромою Гадзевич (теж пластункою з куреня "Ті, що греблі рвуть"). Газету заснованого о.Григорієм Грушкою у далекому 1893 році. Має багату і славну історію.
Чи то в Україні, чи в Америці журналістська душа - скрізь однакова. Водночас, ті ж проблеми, такі ж будні, як і в наших газетярів.
- Часто можна почути про діаспору, що легше любити Україну на відстані…
- Спілкуюся з людьми, які в другому-третьому поколінні народжені в Америці. Так, це є їхня батьківщина. Пластуни діаспори люблять і шанують країни, в яких народилися, настільки ж живуть і Україною. Тугу за батьківською землею не можна передати словами. Вони не тільки люблять Україну на відстані, вони інвестують у виховання молоді сили, всі можливі ресурси, щоби в нашій країні побудувати громадянське суспільство, аби ми наблизилися до того світу, в якому живуть вони. Живуть у достатку, але, на жаль, не на землі своїх предків. Бо вимушено полишили Україну в час радянської окупації. Українці діаспори давно могли б стати такими, як так звана нова хвиля, - цікавитися заробітком і побутовими проблемами, перейти на англійську… Але вони їдуть в Україну на пластові табори, допомагають спорядженням, методичними напрацюваннями, літературою. Прагнуть, аби їхня рідна земля, майбутні громадяни ставали щоразу кращими, могли гідно репрезентувати Україну назовні.
- Мабуть, відвідали пам'ятні місця?
- За час цієї короткої мандрівки вдалося відвідати деякі місця так званої української Америки.
Для українців діаспори Саут-Баунд-Брук має особливе значення. Тут міститься духовний центр українського православ'я в Америці, своєрідний "український Єрусалим". Названий ім'ям апостола Андрія Первозванного - це не просто українські цвинтар і церква, а цілий церковно-меморіальний комплекс, яким займався до кінця життя Митрополит Мстислав, ієрарх Української автокефальної православної церкви у США, - згодом Патріарх Київський і всієї України.
У крипті храму св. Андрія Первозванного спочиває з 1993 року тіло Патріарха-основоположника, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де понад шість тисяч могил відомих українських діячів: політиків, державотворців, вчених, служителів церкви, письменників, художників, меценатів, музикантів. Серед них - чимало пластунів. Ми - члени української делегації разом з головою Пласту США Христиною Кохан - вшанували пам'ять про них. Звичайно, поклонилися і могилі одного з Начальних Пластунів Юрія Старосольського, якого теж поховано у Саут-Баунд-Бруку.
У Нью-Йорку відвідали Український музей, в якому оглянули чудову виставку сучасного декоративного та прикладного мистецтва "Виходячи з традиції" митців з України і США, побачили Українську католицьку школу св. Юра, відвідали місцеву Пластову домівку, розташовану у просторому приміщенні, помолилися у церкві св. Юра, скуштували вареників і борщу у створеному українцями Нью-Йорка "Ukrainian east village restaurant".
Приємно було відчути, що українці США живуть повноцінним духовним, культурним, громадським та професійним життям, зберігають пам'ять про родинне коріння, землю, на якій народилися чи з якої походять предки.
- Яке враження загалом справила Америка?
- Дуже важко сформувати враження про США лише за п'ять днів. Однак країна надзвичайно цікава. Нью-Йорк - місто, “вбране” у бетон і скло, висота будівель вражає. Однак поруч з цим вулиці достатньо зелені: ошатні деревця, кущі, квіти... На околицях мегаполісу теж чудова природа, багато насаджень, всюди чисто, акуратно вистрижені "килими" трави.
І ще одне відчуття, яке з'являється одразу ж, - у цій країні все і всі працюють як єдиний відлагоджений механізм, і громадяни є гордими за свою країну. Про це говорить хоча б те, що поруч чи не з кожним меншим чи більшим приватним будинком на щоглі - державний прапор.
«Новини Самбора», ч. 43, 18.06.2013р.