Цього літа пластуни Кіровоградської округи вже традиційно провели мандрівний табір в Карпатах. Найвищими вершинами Ґорґан мандрували учасники табору «Vivere est militare»(«Життя це боротьба») з Кіровограда та Світловодська.
Маршрутом Стара Гута - полонина Боревка - хребет Сивуля, гори Лопушна і сама велична - Сивуля(1836). Далі повернулися на перевал Боревка і звідти помандрували на г. Високу та Ігровець і спустилися в село Осмолода. Тут до табору приєдналися пластуни, які потрапили в село іншим маршрутом(з г. Молодої). Далі шлях йшов на полонину Плісце та хребет Паренки, гори Паренку(1735) та г.Попадю(1740). З цієї гори маршрут пролягав прикордонними стовпчиками(старий кордон Чехословаччини та Польщі, тепер - по кордону Івано-Франківської та Закарпатської областей), до витоків річки Чорної і села Синевірська поляна.
Табір був присвячений 200-літтю Тараса Шевченка, життя якого може бути ілюстрацією до вислову Сенеки «Vivere est militare». На таборі ж учасникам доводилося щодня боротися з гнусом, сирістю, камінням, жеребом, долати річки. Але усі незручності відступали перед затишком і креативом вечірньої ватри та неймовірною красою Карпат.
Вперше була на мандрівному таборі ст.пл. прих. Марина Пємахова з Кіровограда:
«Ви коли небудь відчували красу? Саме “відчували”, а не “бачили? Бо останнє ніколи не справляє такого глибокого враження, як перше. Цього року я відчула красу Карпат. Кожною своєю клітинкою: і в спеку, і в холод, і в дощ, і під час підйому на вершину. Важко, коли за спиною величезний наплічник, коли треба йти не зважаючи на дощ… Але варто поглянути навколо себе і втома розвіюється, як та хмаринка. Краса, нескінченна краса! Карпати — вони як магніт: побувавши в горах раз, хочеться повертатись туди знову і знову. І зовсім не для розваг, адже життя в наметі за будь-якої погоди лише для сильних духом людей. Нас таких було 15 цього року, і вік тут не має значення. Досвідчений провідник в 64 роки так само відкриває для себе яскравий, казковий світ лісів і річок як і дитина у свої 9. Цей світ огортає настільки, що уявляєш себе мешканцем іншої планети, де немає інтернету, страшних новин, нескінченних розмов по телефону. А тільки люди закохані в пригоди, які співають пісень, коли хочеться скімлити від утоми, які допоможуть встати, якщо впав, чи віддадуть своє останнє печиво. Я дякую всім, хто був зі мною всі ці дні, адже завдяки їм у мене лишились теплі враження про мою мандрівку і безліч яскравих моментів. Цього літа я зрозуміла для себе одне: кращими за гори можуть бути лише гори і я хочу ще раз їх побачити!»
Фото: Олександра Куликова. Усі фото тут.