В якій школі і якому університеті Ви навчались, на кого?До першої школи – ходив до нашої парафіяльної школи Св. Миколая в Боффало, нашої української греко-католицької парафії. Відтак – до середньої школи міської, публічної. Ще як з батьками жив – в університет ходив до "State University of New York" в Боффалом(США). Цей університет недалеко дому.
Як закінчив бакалавра з фізики, бо мене фізика цікавила, не думав про дохід майбутній. Почав навчання на докторат з фізики, але мені чомусь стало менш цікаво і була можливість вступити в флот, був такий сонячний весняний день на кампусі. Рекрутер намовив мене, що за чотири роки навчишся як управляти атомною електростанцією, буде трохи цікаво по світі гуляти, кататися. Я на це погодився, бо я вже був втомлений наукою. І так на 30 років опинився в військово-морських силах. Тридцять років пізніше «викинули» мене на вулицю і все (сміється).
Коли і де ви вступили до Пласту?
Я вже не розумію, чи новаки є пластунами, бо колись то було пластове новацтво, а не пластуни новаки. Мій перший новацький табір, я мав шість років в 1963 році, називався «Карпати» на нашій найближчій пластовій оселі біля Боффало на Новому Соколі. І я кожного року на літному таборі був, від 1963 до 1979 років, до шістнадцяти літ учасником, а відтак як братчик а потім як друг… Досить натаборувався.
Лісова Школа 1974. Пл. розв. Степан Шишка другий справа
Чи пам’ятаєте як рій чи гніздо називалися, назву гуртка і номер куреня?
Новацьке гніздо – 23 гніздо «Гірські звірята», мій рій був «Зайчики», мій перший братчик – був братчик Андрій Якубовський. Його взяли до війська та на війну до В’єтнаму, я пам’ятаю, що ми ще дуже переживали. Но все ніби вийшло "окей". Він вернувся, одружився, виховав доньку – пластунку. В юнацтві – 27 курінь імені гетьмана Пилипа Орлика, мій гурток був «Пума». Виховник - Осип Гаврилюк.
А в старшопластунство як потрапили, чого саме в «Орден Хрестоносців»?
Я перейшов до старшопластунства нормально, як закінчив середню школу, то в Америці випрошують з юнацтва і тоді подається до старшопластунства. А до «Ордену Хрестоносців» може два-три роки пізніше я вступив. Вони на мене зробили враження особливо, мушу сказати, на «Лісовій Школі» Як раз тоді, коли я був учасником «Лісової Школи», була купа «Хрестоносців» на вишколі бунчужних. Тоді я того не розумів, тепер я розумію, що на вишколі бунчужних дуже-дуже тяжко працюють і дуже гарний приклад пробують дати. І всі ці «хрестоносці», що там були (Роман Гриців, Михайло Турчин, Аскольд Бук, Ігор Білинський і ще кілька) вони мені виглядали найкращими пластунами в світі. І нас ціла група з Боффало зацікавилися ними, затоваришували з ними і вступили до «Хрестоносців».
Ви були виховником у Пласті. Розкажіть про цей досвід вже як старший пластун. Скільки долучалися до пластової праці?
Я довго ще пластував, поки не став військовим. Ну і дальше залишався в Пласті. Я в 16 років став братчиком в станиці, працював з роєм може 2-3 роки. Щойно опісля відбув новацький вишкіл. Часом так виходить – є потреба і беруть тих, що бажають, хто готовий працювати, хоч ще вишколу не мав. І знову так випадково – я в одному літі відбув і новацький і юнацький вишколи, а після юнацького вишколу став юнацьким впорядником... Був братчиком і на таборах в тому часі, мабуть 2 або 3 рази точно.
Долучився і до юнацької виховної праці, був гуртковим впорядником. Через цілий час, що я в університеті був, отих 4 роки, все на табори їздив на Соколі до «булави», тоді три роки підряд на оселі «Вовча Тропа», в тому числі останніх два – писарем. Був комендантом юнацького табору в Лос-Анджелесі у 1977 році, то був трохи унікальний табір, там не було оселі, мусіли шукати…
Степан Шишка в УСП. Зверху справа (1975 р.)
Яке життєве правило, яке собі виробили в юнацтві, залишилося і його практикуєте і зараз?
Тяжко очеркнути одною чи двома прикметами, я так загально можу сказати. Признаюся, що перший раз на «ЛШ» (я два рази був учасником) – перепав. А потім, через рік, я вернувся і багато що змінилося – був більш самовпевнений, більш розумів, що треба працювати, а не чекати, щоб другий хтось зробив. Провідницький хист Пласт виробив, так, що не можна то порівняти з будь-яким іншим досвідом в Америці. Може в американських скаутах так подібно, але я не був американським скаутом і меншість американців беруть участь в американському скаутингу.
В Пласті я навчився як працювати, якщо є якась мета, що задля неї треба працювати. Не можна чекати, що «якось то буде». Друге – самовпевненість, після того, як зробив якусь піонерську роботу, розшифрував якусь депешу під час теренового змагу, чи, навіть, перший раз, як кухар на «ЛШ» і як ти то виконав, смакує і люди задоволені – то є сенс, що ти щось здобув і людина набирає самовпевненості, що може і тяжчі завдання виконувати.
Як Ви стали офіцером військово-морського флоту США?
Кожен офіцер, якого приймали до флоту на службу на ядерних човнах мусив пройти інтерв’ю з адміралом. Не знаю, чи це відоме вам ім’я, чи ні – Гаймен Ріковер (Hyman Rickover). Саме він започаткував цю програму атомних електростанцій (АЕС) на підводних човнах і він досить така легендарна особа в американських військових колах. Дуже страшно було, яке це таке особливе інтерв’ю. Не те, що тяжке, просто він такі питання питав, щоби побачити як ти реагуєш. Часто оповідали, що він питав – розізли мене, зроби щось, щоби мене розізлити. Казали, що підійшли до його столу і все змели на землю, різні такі історії були.
Я трохи тривожився, коли йшов на інтерв’ю з ним. До того були інтерв’ю з інженерами, фізиками, математиками. Вони перевірили моє знання поперше з технічного боку, але останнє інтерв’ю – це саме з адміралом. Я зайшов і він задає кілька таких перших питань – чому я хочу до флоту, чому я не мав ще кращих оцінок в школі, коли ходив. Але найцікавіше питання було – що моє ім’я означає. Я в той час не знав, а тепер знаю, що він був єврейського походження і його батьки з України. Не знаю, чи він знав, чи ні, що Шишка означає. І я тоді, дев’ятнадцятилітній шмаркач, не був дуже бистрий, щоб щось хитро придумати. То я йому сказав «pine cone», тобто «шишка». Його реакція на це була: «you don't smell like a pine cone» (що з мене не є запах шишки). Я не знав що на то сказати і сказав «ні». Все, то був кінець інтерв’ю. Не знав що після того буде, але взяли мене і навчили бути інженером і почав кататися на підводних човнах.
Прийшов час через чотири роки мені йти з флоту, шукати якоїсь роботи собі. То намовили – ти вже скінчив на цей час морську службу, а тепер будеш на суші, підеш на магістерку десь. Ну добре, ще залишився. І так кожен раз, що була можливість вийти з флоту, я думав, що ще лишуся на одно-дво або трирічну каденцію. І поки оглянувся – я був заступником командира підводного човна на північному заході в штаті Вашингтон. Це ракетний підводний човен з ядерними ракетами.
Молодший офіцер, Капітан-Лейтенант Степан Шишка (1988)
А як стали військово-морським аташе в Україні?
Дзвонять до мене і питаються чи ти хочеш бути військово-морським аташе США в Україні. Якраз надходив мені час, щоби три роки на суші бути, а не на воді. І пустили мене з підводного флоту бути військово-морський аташе в Києві від травня 1995 до червня 1997 років. Якось ніколи того не сподівався, тим більше я на ракетно-підводному човні, маю родину в Україні, як мене пустять туди. Але пустили і не було ніяких проблем.
Після того ще більша честь припала – мене призначили капітаном підводного човна і знов на північному заході Америки. Два з половиною років був капітаном ядерного ракетного крейсера «USS HENRY M. JACKSON (SSBN 730)(Gold)» (Генрі М. Джексон). Катався по Тихому Океані, та провадив похід вдвічі через Панамський Канал, задля навчання на якому вистрілили чотири ракет. Дальше опинився в штабі військово-морських сил в Пентагоні, де мабуть додумалися, що я маю якийсь досвід, то призначили мене до відділу міжнародних стосунків з іншими флотами і особливо я мав справу з флотами Європи. Були дуже цікаві нагоди – ми їздили до всіх столиць країн Європи, де є флоти і в тому числі до Москви, Лондону, Берліну, Риму, Мадриду, Києва… Коли ходив в університет, вчився, займався фізикою, то подумати собі не міг, що таке в мене буде життя.
![]()
Ядерний Ракетний Підводний Крейсер "USS HENRY M. JACKSON" вертається з моря після виконання стратегічного патролю.Між антенами та прапором стоїть Капітан Другого Рангу Степан Шишка, командуючий
Який момент служби запам’ятався як найцікавіший?
Від 2000 то 2009 року в Пентагоні працював, в штабі військово-морських сил. Там був дворічний відрізок часу, що я мав нагоду служити в Лондоні в штабі НАТО, як начальник штабу північних підводних сил. У той час був південний штаб в Наполі і північний – в Лондоні. Тоді ж був мій найцікавіший епізод у Пентагоні – проведення навчання, спрямоване на рятувальну роботу при аварії на підводному човні.
В 2005 році те навчання вперше включало не виключно держави НАТО. В тому році 26 різних держав брали участь, в тому числі Ізраїль, Йорданія…(держав, що в НАТО не перечислюю)… Єгипет, Індія, Китай, Росія і Україна. Українські водолази і лікарі брали участь у цих навчаннях. Чотири підводні човни, не ядерні, все дизельні, чотирьох різних держав натівських приземлювалися на дні Середземного моря. Не там де глибоко – там де мілко. І кожного дня на заміну щораз в інші рятівничі способи спускалися «рятувати» тих моряків, які страждають. Одного дня англійський рятівничий корабель помагав іспанському, другий день португальському, третій день – нідерландському і українські водолази одного дня одних рятували, другого – других…
На ті навчання прибув командуючий військово-морських сил України на той час адмірал Ігор Князь, він тут тепер є військовим аташе в посольстві в Вашингтоні. Він про мене знав, бо, виходить, всі знали від того часу, як я служив військовим аташе в Києві. Відшукав мене, бо знав, що я командую тими навчаннями. І також для мене була честь, що мною цікавиться адмірал. Ми зійшлися, на кораблі, з якого мали відправлятись українські моряки… Він мене прийняв і попросив про ласку, чи не міг би він на одному з цих маленьких рятувальних човнів спуститися до дна, побачити, що то люди переживають. Я сказав, що ми можемо це влаштувати (тоді ж мені ще підказали, що на наступний день в нього 50-ий день народження).
То такий момент склався, що командуючий військово-морських сил України і я, начальник північних підводних сил НАТО на англійському рятівничому судні спустилися на дно моря до іспанського підводного човна, на якому ми святкували його день народження з іспанським вином. Такого не можна видумати… Це навіки лишається особливою пам’яткою.
Як це так виходить, що ви з «Хрестоносців», а військово-морськими справами займаються «Чорноморці» в Пласті? Не шкодували ніколи, що якось не в той курінь вступили?
Ніколи. В мене так склалось, що свій курінь я вибрав ще перед кар’єрою морського вояка. Може якби так сталося, що я ще би з дитинства хотів бути моряком, але я навіть ніколи на морському таборі не був… Мене море не цікавило навіть в той час, коли я вступив до флоту. Мене цікавила ядерна інженерія. Ми так говоримо, що є передня половина човна – це де зброя, і де всі живуть, де дійсно військова праця діється; а задня – це двигун, це АЕС. То я пішов вчитися, як керувати АЕС, а побачив, що «перед» корабля набагато цікавіший і тому я так залишився, бо ми дуже цікаві мали завдання… Ми каталися, ми шукали за совєтськими підводними човнами, вони за нами… І то все ніби небезпечно, але цікаво було… Відчував, що робиш щось важливе…
Оскільки вам довелось полюбити море, у вас є власна яхта?
В мене яхти нема, в мене нічого нема. Інколи, як пробує мене дружина намовити на якийсь круїз – моя відповідь була така: я не плачу комусь, щоб по морі кататися, МЕНІ платять, щоб по морю кататися.
Побажання для пластунів в Україні маєте?
Думаю, що в Україні не інакше, як в Америці, що Пласт готує людину на можливості. Як є можливість, людина мусить її впіймати… І я думаю, без пластового вишколу, без пластового життя, я би може не впіймав тих можливостей, які би мені підійшли. Україні потрібні такі люди, які бачать такі можливості і піймають цю нагоду і щось з того зроблять. Не можу пояснити, яка то є гордість, що в нашому курені є такі люди, як Борис Люшняк, Борис Гудзяк… Він міняє світ і він звичайний хлопець, такий як ви, такий як я був… Дальше любить грати у баскетбол, владика Борис, на лещатах їздити, він нормальна людина. Але Пласт дає це розуміння, як використати ті можливості, які життя показує людям, які дає людям.
Довідка.
Степан Шишка (пл. псевдо. «Губка») – пластун скоб, капітан першого рангу ВМС США. Народився 13 січня в 1957 році в США. Батько Степан Шишка був (і є) пластуном в курені «Чота крилатих», а покійна мама Слава (Хома) Шишка – в «Буриверхах». Пластував у Станиці Боффало, де 1968 році у одинадцятирічному віці склав пластову присягу. Шість разів був в проводі ЛШ, зокрема комендантом. Станичний пластової станиці у Вашингтоні (у 2000-2005 роках). Дружина Юліа Федик Шишка, також пластунка, бувша зв`язкова, кількоразова комендантка «Школи Булавних», та ключева у відновленні пластової станиці в Лондоні, Великобританія. Діти теж виховувались у Пласті, 21-річна дочка Ляля активно пластує в курені «Княгині».
Розмовляли Юрій Юзич та Назар Зелінка;
Розшифровка тексту і оформлення: Надія Михайлова та Петро Задорожний/Медіа-служба Пласту
Інтерв'ю з пл. сен. Степаном Шишкою, ОХ про пластування та роботу на морському флоті США. Ця розмова записана після КУПО у Вашингтоні у липні 2013 р. Стилістика розповіді максимально збережена. 
