12 квітня 2014 року сталася 102 річниця НСОУ «Пласт». Ще у 1912 році, коли була складена перша пластова присяга, започаткувався день «Пласту» або день Першої пластової присяги. Кожного року пластуни намагаються відсвяткувати цей пам'ятний день. Пластуни Білгорода-Дністровського і Одеси не просто пригадали його, а ще й присвятили святу дводенний табір, на якому було багато чого цікавого. То ж усе по черзі.
Через погану дощову погоду 12 квітня ми не наважились їхати до лісу, тому провели табір на базі домівки з морського пластування у станичного станиці Білгород – Сергія Лєхана в Затоці (б/в «Івушка»). Як мені здалося, радісні обличчя учасників заходу казали про те, що мало хто пожалкував про такий збіг обставин. Але, як би не було, о 11 годині ранку усі зібралися на запланованому місці. Лише за сніданком ми встигли багато чого розповісти один одному і отримати враження, які вдома за сніданком не отримаєш.
О пів на першу табір був офіційно відкритий. Чого тільки була варта промова окружного - друга Олександра Гаркавченко (Зевса), яка закликала нас вдосконалюватися і сумлінно працювати як на таборі, так і поза ним для поширення пластових ідей серед молоді. Провівши відкриття, учасники табору розділилися на два гуртки. За програмою в нас були співи та ліплення. Майстер-клас з ліплення проводив друг Зевс. Коли наш майстер проводить ліплення, це не є просто урок, це є море жартів, цікавих історій, які нагадують вигадку, але несуть із собою великий зміст. З таким майстром час тече ніби ріка і навіть, якщо схочеться цю ріку призупинити, це зробити важко. Тому після такого швидкого майстер-класу, наш гурток пішов на співи, які проводила писар табору – Ніна Бойко. Завдяки її праці ми співали гарні пісні і насолоджувались часом проведеним на співах.
О 15 годині прийшов обідній час. Але для того, щоб пообідати спочатку треба було придумати імпрезу. На жаль, ми придумати нічого не змогли і учасникам нашого гуртка, як і мені, потрібно у майбутньому бути ініціативнішими і більш творчими. На відміну від нас другий гурток продемонстрував злагодженість, створивши смішну імпрезу на тему «Життя на Марсі». Загалом обід, як і сніданок був смачним, тому чергові заслужено отримали найвищий бал.
Більшість останку дня усі провели біля ватри. Доки хлопці збирали байдарку на завтрашній день, найменший учасник табору, 9-річний Ілля (Ураган) якраз і займався розпалюванням ватри. І хоча він тільки носив дрова, але не помітити його сумлінність було важко. Наш шеф-повар Дмитро приготував смачний шашлик, після якого їсти вже нічого й не хотілося. Ми співали пісні та жартували. Деякі жарти були навіть із життєвого досвіду розповідачів, що також було незабутньо. Хоча деколи реакція на анекдоти була смішнішою за самі анекдоти. Лише о півночі усі лягли спати.
Зранку ми сподівалися побачити гарну погоду для того, щоб покататися на байдарці. Нам пощастило, адже море було спокійним. У той час, коли дівчата готували сніданок, Володимир - людина, яка має вже довгі відносини із таким видом транспорту, як байдарка, та я - людина, яка вперше сідає до байдарки, трішки потренувалися. Я завдяки Володі зрозумів усі плюси такого активного відпочинку і був дуже задоволений. Ми з Володимиром розставили ворота для майбутнього тренування і побігли снідати разом із усіма.
Після сніданку усі пішли до моря для тренувань. Ми, як і вчора, поділилися на два гуртки. Перший гурток тренувався ходити на байдарках, а я зі своїм гуртком стріляли із духової рушниці, тренуючись до етапів змагань «Стежками Героїв». Дехто зовсім не міг потрапити у коробку, а дехто й у вісімку потрапив, тож до змагань готові! До того ж запам'ятався епізод із другом Артемом та Сергієм Антоновичем. Саме вони першими, як люди, які не раз ходили на байдарках, зібралися пройти через ворота. Мабуть, усі повинні брати приклад з їхньої їзди, але брати приклад з того разу було не варто, адже вони, не встигши нормально сісти до байдарки, зробили «оверкіль» і повністю змокли. Поступово тренування перейшли у веселі ігри. Дехто катався на байдарках, а більшість у той час боролися у піску.
Прийшов час обіду. І навіть трохи підгоріла каша не зіпсувала настрій. Підійшов час закриття нашого табору на честь 102 річниці «Пласту». Ми отримали посвідки за пройдення табору, хоча, на жаль, одна людина поїхала раніше, а отже ми не в тому самому складі закривали табір. Також дехто отримав посвідки про пройдення практики з ПМД, а подруга Ганна Прочитанська ще й посвідку про присвоєння третього дорослого розряду з гірського туризму завдяки походу, який проходив на Кавказі. Загалом робота коменданта Ганни Прочитанської та писаря Ніни Бойко вирізнялася серед інших і вони заслужено завершили табір з найкращими результатами. Не можна не відмітити той факт, що у станиці Білгород з'явилася ще одна учасниця – подруга Катерина Станкова, яка прийняла Присягу на вірність Богові та Україні. Завершилося закриття, як воно і починалося: окружний друг Олександр промовив змістовну промову, похваливши усіх, зокрема і новоспечену учасницю. Усі потроху почали повертатися до своїх домівок.
На мою думку, вагомість цього дводенного табору переоцінити дуже важко, бо це не тільки заняття та відшліфовування навичок, це не тільки спілкування, це також пам'ять і збереження традицій, що йшли до нас крізь довгі роки та важкі часи для нашої скавтської організації і для нашого народу. Тому, зберігаючи цю пам'ять, це свято та передаючи їх наступним поколінням, ми вдосконалюємо наш світогляд і нашу особливу національну свідомість і даємо шанс нашим нащадкам зберегти цю пам'ять і за допомогою неї створити кращу країну із кращим майбутнім. Тож попри все ми повинні стійко йти до своїх цілей, які невід'ємно пов'язані із долею «Пласту» та України, і ніколи не відступати від мети, адже ми усі даємо клятву, яка є непохитною з 12 квітня 1912 року.
