Ст. пл. вірл. Дзвенислава Петришин - учасниця обміну з Аргентиною. Більше про проект обміну "Україна поруч" можете дізнатись тут.Кілька слів про себе.
Мене звати Дзвінка і моє ім’я повністю відповідає моїй натурі. :) Народилась і жила у Львові, де і пластувала з 2006 року. Була членкинею куреня ч. 2 ім. Олени Степанів, згодом виховницею в цьому курені, а зараз – зв’язковою. Належу до старшопластунського куреня «Чота Крилатих». Закінчила школу, університет і переїхала до Києва займатися міжнародними справами Пласту.
Які три найбільші досягнення ти можеш виділити зі свого пластового життя?
Перше: Хоч прийшла в Пласт вже в 15 років, пишаюсь тим, що встигла пройти всі рівні пластових проб та стати пластункою-вірлицею.
Друге: Виховництво та зв’язківство в курені ч. 2 ім. Олени Степанів. Виховна діяльність є дуже важливою для мене, оскільки розумію, що в мене моя виховниця і Пласт вклали багато, хотілося б поділитися тим, що вмію і віддати частинку того щастя дітям.
Третє: Робота в КПСі на посаді міжнародного секретаря. Рада мати можливість розвивати міжнародні зв’язки Пласту, організовувати та брати участь у важливих міжнародних проектах та тісніше співпрацювати з пластунами з діаспори.
Як проходив відбір кандидатів на поїздку до Австралії/Аргентини в межах проекту?
Все було дуже просто: зголошення, мотиваційний лист та дедлайн. :) Всі отримані зголошення КПС України відправив КПСам Аргентини та Австралії, які і прийняли рішення, які виховники братимуть участь в обміні.
На твою думку, в чому полягають основні завдання виховника чи члена булави в рамках міжнародного пластового обміну?
Виховник на таборі в діаспорі і на таборі в Україні – це схожі, правда дещо різні поняття. Виховник з України має бути готовим до того, що він буде «ходячою енциклопедією» - він має знати все («як в'язати вузли», «впоряд з палицею», «3 етап історії Пласту в датах і деталях», «що робити, як вкусить змія», «сузір’я південної півкулі» і так далі). Я звичайно жартую, але в цьому є доля правди :) Пласт в Україні має більше можливостей для розвитку і навіть дещо інші цілі своєї діяльності (якщо в Україні – це виховання доброго громадянина, всебічний розвиток і т.д., то в діаспорі основною ціллю є підтримка українськості). Тому потрібно бути готовими до того, що юнацтво не знає мільйони вузлів, чи не брало участь у сотнях мандрівок, можливо навіть погано говорить українською, проте є таким же пластуном, як і кожен з нас. І наше завдання – допомогти тому пластуну в його розвитку, а Пласту загалом в досягненні його основної цілі.
Чому ти обрала Аргентину?
Ця країна для мене завжди була цікавою і якоюсь навіть загадковою. На ЮМПЗ познайомилась з чудовими пластунами з Аргентини і мені дуже захотілося відкрити для себе, що воно таке: «пластування в Аргентині» і взагалі «пластування догори ногами» (Аргентина ж в південній півкулі і в них літо тоді, коли в нас зима).
Які моменти з перебування в Аргентині особливо запам’яталися, які торкнули? Що здивувало?
О! таких моментів було багато. Я мала можливість крім табору ще близько 10 днів перебувати в цій чудові країні, де замість горобців літають папуги, де без м’яса люди просто не уявляють свого життя, де танцюють танго просто на вулиці та п’ють мате всівшись на травичці в парку. Гарно, тепло, сонячно, зовсім по-іншому, «дороги ногами», вечеря в 10 вечора, іспанська (багато іспанської), дуже смачні солодощі, справжня італійська піца старезне метро, в якому їдеш, як в музеї – всі ці слова – це мої теперішні асоціації зі словом «Аргентина».
Що саме виховник з України може принести на Пластовий табір у закордонні, а чого може навчитися?
Ну по-перше, виховник з України може принести той «сучасний Пласт», показати його таким, яким він є в Україні. В свою чергу навчитися того «Пласту», який існував в тій країні безперервно десятки років (в залежності від країни).
По-друге, поділитися корисними «пластовими» і не тільки знаннями. В Україні ми маємо багато вишколів на різні тематики і всі отримані там знання треба поширювати!
По-третє, пластун з України буде справжнім носієм української мови і це дуже важливий момент, який «заставляє», як юнацтво так і провід спілкуватися українською.
Від пластунів в закордонні нам треба навчитися такого «сімейного пластування». В Україні це мало працює – батьки віддають дітей в Пласт і робить з ними, що хочете. Там це працює по-іншому. Якщо дитина в Пласті, то і батьки в Пласті, або є активними членами Пласт-прияту. Всі всім помагають і разом творять пластову спільноту.
В чому ти бачиш основний позитив проекту?
В тому, що за вже за кілька років таких обмінів практично всі виховники діаспори будуть знатися з виховниками з України. А горизонтальні зв’язки – це дуже важливо, це дасть можливість робити більше спільних проектів, допомагати одне одному, їздити в гості та розвивати світовий Пласт.
Пласт ніде і ніколи не стоятиме на місці, якщо будуть такі обміни – всі «будуть в курсі» діяльності Пласту в тій чи іншій країні і це перетворить Пласт в справді світову українську організацію.
Очевидно, що були і певні труднощі. У яких саме ділянках? Які ти можеш запропонувати шляхи до розв'язання чи покращення.
Труднощі виникають завжди. Важливо, як ти ставишся до цих труднощів. Думаю в першу чергу треба бути справді добрими пластунами, ввічливими, братерськими та готовими допомогти. Булава мого табору в цьому плані працювала дуже злагоджено, якщо траплялось якесь непорозуміння, то ми обговорювали його всі разом і тоді вже приймали рішення.
Наприклад, юнацтву було важко з українською мовою, то ми всі старались це вирішити. Діти вивчили нові слова від мене, я трішки вивчила іспанську, коли не могли порозумітися використовували англійську і все працювало дуже добре!
Що участь у проекті дала особисто для тебе?
Гм.. Мабуть розширила мій світогляд, показала життя людей на іншій частині планети. Дала розуміння того, що все в житті реально і навіть той самий політ до Аргентини, який здавався чимось неймовірно далекий виявився цілком близьким. Тепер маю краще розуміння пластування в діаспорі, та й загалом життя українців в діаспорі. Це все неймовірно корисний досвід. Повернулась до України повна вражень та нових мрій і планів, зокрема, вдосконалювати англійську і вчити іспанську, краще володіти історією України та її політичною ситуацією зараз та ще багато-багато іншого :)
Що ти можеш побажати чи порадити майбутнім учасникам проекту «Україна поруч»?
По-перше, не боятися і брати участь в таких проектах!
По-друге, підготуватися до них наперед: познайомитися з пластунами цих країв, підготувати матеріали для гутірок, бути готовими до всіляких «пластових» і не тільки питань і навіть вивчити трішки мову тої країни (про англійську я мовчу – її учасник проекту має по замовчуванню знати :))
По-третє: якомога більше вчитися і вчити! Саме в такому обміні і суть проекту. (Я наприклад, вже взяла собі кілька ідей з табору в Аргентині і використаю їх на своєму курінному таборі! :))
Яка твоя пластова мрія?
Зараз важко відповісти на це запитання, бо мислю в суто міжнародному напрямку :) Ну нехай моєю «міжнародною мрією» буде втілення цього проекту в життя і досягнення його цілі вже за 2-3 роки. Також мрію про активізацію Пласту в міжнародному плані – участь у Джемборі, таборах, тренінгах та різних обмінах. І ще: створення та розвиток Пласту в країнах Європи.
А що стосується мого юнацького куреня – то хочу його бачити переможцем в конкурсі «Найкращий курінь року». Будемо старатися! :)
Довідка. Ст. пл. вірл. Дзвенислава Петришин, належить до куреня ч. 7 УСП «Чота Крилатих», є зв’язковою та виховницею в к. ч. 2 ім. Олени Степанів. Дзвенислава була членом СПС ст. Львів, організатором станичних та крайових акцій, зокрема, Вифлеємський Вогонь Миру, вишколи для юнацтва, КЛТ «Чота Крилатих» та ін. На ЮМПЗ – 2012 була керівником Міжнародної Служби. Закінчила ЛНУ ім. Івана Франка, зараз працює в КПС України на посаді міжнародного секретаря.