12 квітня 2014 року сталася 102 річниця НСОУ «Пласт». Ще у 1912 році, коли була складена перша пластова присяга, започаткувався день «Пласту» або день Першої пластової присяги. Кожного року пластуни намагаються відсвяткувати цей пам'ятний день. Пластуни Білгорода-Дністровського і Одеси не просто пригадали його, а ще й присвятили святу дводенний табір, на якому було багато чого цікавого. То ж усе по черзі.
Через погану дощову погоду 12 квітня ми не наважились їхати до лісу, тому провели табір на базі домівки з морського пластування у станичного станиці Білгород – Сергія Лєхана в Затоці (б/в «Івушка»). Як мені здалося, радісні обличчя учасників заходу казали про те, що мало хто пожалкував про такий збіг обставин. Але, як би не було, о 11 годині ранку усі зібралися на запланованому місці. Лише за сніданком ми встигли багато чого розповісти один одному і отримати враження, які вдома за сніданком не отримаєш.
О пів на першу табір був офіційно відкритий. Чого тільки була варта промова окружного - друга Олександра Гаркавченко (Зевса), яка закликала нас вдосконалюватися і сумлінно працювати як на таборі, так і поза ним для поширення пластових ідей серед молоді. Провівши відкриття, учасники табору розділилися на два гуртки. За програмою в нас були співи та ліплення. Майстер-клас з ліплення проводив друг Зевс. Коли наш майстер проводить ліплення, це не є просто урок, це є море жартів, цікавих історій, які нагадують вигадку, але несуть із собою великий зміст. З таким майстром час тече ніби ріка і навіть, якщо схочеться цю ріку призупинити, це зробити важко. Тому після такого швидкого майстер-класу, наш гурток пішов на співи, які проводила писар табору – Ніна Бойко. Завдяки її праці ми співали гарні пісні і насолоджувались часом проведеним на співах.
О 15 годині прийшов обідній час. Але для того, щоб пообідати спочатку треба було придумати імпрезу. На жаль, ми придумати нічого не змогли і учасникам нашого гуртка, як і мені, потрібно у майбутньому бути ініціативнішими і більш творчими. На відміну від нас другий гурток продемонстрував злагодженість, створивши смішну імпрезу на тему «Життя на Марсі». Загалом обід, як і сніданок був смачним, тому чергові заслужено отримали найвищий бал.
Більшість останку дня усі провели біля ватри. Доки хлопці збирали байдарку на завтрашній день, найменший учасник табору, 9-річний Ілля (Ураган) якраз і займався розпалюванням ватри. І хоча він тільки носив дрова, але не помітити його сумлінність було важко. Наш шеф-повар Дмитро приготував смачний шашлик, після якого їсти вже нічого й не хотілося. Ми співали пісні та жартували. Деякі жарти були навіть із життєвого досвіду розповідачів, що також було незабутньо. Хоча деколи реакція на анекдоти була смішнішою за самі анекдоти. Лише о півночі усі лягли спати.
Зранку ми сподівалися побачити гарну погоду для того, щоб покататися на байдарці. Нам пощастило, адже море було спокійним. У той час, коли дівчата готували сніданок, Володимир - людина, яка має вже довгі відносини із таким видом транспорту, як байдарка, та я - людина, яка вперше сідає до байдарки, трішки потренувалися. Я завдяки Володі зрозумів усі плюси такого активного відпочинку і був дуже задоволений. Ми з Володимиром розставили ворота для майбутнього тренування і побігли снідати разом із усіма.
Після сніданку усі пішли до моря для тренувань. Ми, як і вчора, поділилися на два гуртки. Перший гурток тренувався ходити на байдарках, а я зі своїм гуртком стріляли із духової рушниці, тренуючись до етапів змагань «Стежками Героїв». Дехто зовсім не міг потрапити у коробку, а дехто й у вісімку потрапив, тож до змагань готові! До того ж запам'ятався епізод із другом Артемом та Сергієм Антоновичем. Саме вони першими, як люди, які не раз ходили на байдарках, зібралися пройти через ворота. Мабуть, усі повинні брати приклад з їхньої їзди, але брати приклад з того разу було не варто, адже вони, не встигши нормально сісти до байдарки, зробили «оверкіль» і повністю змокли. Поступово тренування перейшли у веселі ігри. Дехто катався на байдарках, а більшість у той час боролися у піску.